У японському характері є одна риса, яка
особливо подобається - це вміння помічати і цінувати навіть найменші прояви
прекрасного. Найяскравіше це проявилося по відношенню до природи - ще з давніх
часів усе, що оточувало японця, ставало предметом милування - зимова злива,
сакура, іриси, молоде листя і трава, місяць, хризантеми, сніг, червоні листя
клена.
Хризантема
у цьому ряді займає особливе місце, адже згідно
їз запозиченими з Китаю уявленнями, ці
квіти мають магічну силу і можуть продовжувати життя: китайська легенда
розповідає про ченця, який жив ще до нашої ери - він прожив більше семисот
років завдяки тому, що пив росу з хризантем.
Хризантему не просто люблять - їй
поклоняються від малого до великого, від імператора до останнього жебрака. З давніх-давен, коли зацвітали 菊
(き く,
kiku, хризантема), прості люди
прикрашали ними будинки, а знать каталася на "хризантемових" човнах. Про
хризантеми
писали вірші, співали пісні, заради них влаштовували поетичні
змагання.
На довгих паперових смугах тушшю з особливим старанням
писали вірші відомих поетів і прикріплювали їх на деревах, щоб вітер розніс
славу про красу хризантем по усьому світі. Так було в епоху Хейан, багато з
цього живе і сьогодні - в наші дні в імператорському палаці влаштовують
літературні турніри, де прочитати свій вірш може і простий японець і імператор.
Тихий ранок, Чай потягує
монах. Квіти хризантем.
Тихий ранок, дивлячись на хризантеми, п'є чай відлюдник.
Мацуо
Басьо (1690)
