Фантастика та реальність Квітки - Основ'яненка

Славну сторінку вписав в історію української літератури наш земляк Г. Квітка-Основ’яненко, по праву заслуживши визнання нащадків. Його твори дуже різноманітні. Тогочасна дійсність, народний гумор, майстерне використання народно-пісенної творчості – все це забезпечило його творам широку популярність і довговічність, із великим успіхом і досі відбуваються вистави по його творах.

Одним із найвідоміших, сатиричних творів не тільки Григорія Квітки-Основ’яненка, а й усієї спадщини українських письменників є повість «Конотопська відьма», яка в цьому році святкує 185-річний ювілей.

Повість “Конотопська відьма” Квітка написав на основі народних вірувань у відьом, чортів і упирів. Це твір, що став в європейській літературі одним з перших зразків так званої химерної прози (роману жахів). Казкова, на перший погляд, основа повісті насправді ґрунтується на

реальних фактах. Надсилаючи рукопис П. Плетньову, Квітка писав, що “все це засновано на розповідях старожилів” та що навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії.

Повість «Конотопська відьма» — не тільки сатира на козацький старшинський устрій, а й твір, тісно пов’язаний із фольклором. Автор в основу твору поклав народне повір’я, майстерно поєднав реальність і фантастику.

Тож, події повісті розгортаються у цілком реальному містечку Конотопі, і заправляють у ньому звичайний український сотник та його писар. Пан сотник Микита Уласович Забрьоха «більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько». Повною протилежністю йому був Прокіп Ригорович Пістряк, «суть сотенний конотопський писар», чоловік хитрий та корисливий. Їхнє старшинування відзначалося повною сваволею. Реальну владу мав писар, бо без його поганенького знання грамоти пан сотник почував себе безпорадним.

А в які комічні ситуації потрапляв сотник та писар! Ось, наприклад, коли Пістряк на хворостині лічив козацьку сотню, він ніяк не міг зрозуміти, «який же там чорт мандрував», бо як лічив людей, то всі були присутні, коли лічив зарубки на хворостині, то одного не долічувався.

Смішними є і самі прізвища героїв (Забрьоха, Пістряк, Халявський).

Фантастичні події в повісті почалися з того, що сотник, замість виконати наказ начальства і вести козаків у Чернігів, з доброго дива заходився рятувати світ від засухи. За народними уявленнями, спричинити посуху могло відьомське чаклування. Тому було вирішено шукати серед молодиць винуватицю нещастя. Забрьоха та Пістряк забажали перевірити всіх жінок дідівським методом – у ставку: «А ще кая суть відьма, та не погрязнеть на дно річноє». Список імовірних відьом складав сам писар, вибираючи тих, хто чимось йому не догодив.

Перетопивши чимало молодиць, старшини виявили відьму, стару Явдоху Зубиху. З цього моменту фантастичне в повісті тісно переплітається з реальним. Відьму змальовано у творі цілком відповідно до народних уявлень: «… як удень, то і стара, а як сонце заходить, так і молодіє», ходить вночі «доїти по селу коров, овечат, кіз, собак, кішок, а по болотам жаб, ящерок, гадюк».

У гумористичному світлі письменник подає у повісті епізод, коли відьму, нарешті, було знайдено. «Нав’язали на Зубиху каміння пудів з двадцять, а вона все не тоне». «Так i лежить, i збовтається зв’язаними руками та ногами, вихиля черевом i попереком i приговорює: "Купочки-купусi, купочки-купоньки!"

Кожен розділ повісті починається словами "смутний і невеселий", які набули в українській мові статусу крилатих.

Взагалі, мова повісті, її насмішкувато-глузливий тон дуже колоритний. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко вдало поєднав у цьому творі реальність і казковість, іронію та гумор. Це оповідання про реальні події і про світ народної фантастики.