Василь Земляк: до 100-річчя від дня народження

 

“І все ж письменником бути прекрасно!

Спасибі долі, що вона потурбувалася про це”

Василь Земляк

23 квітня, виповнюється 100 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка (1923 – 1977) – українського письменника та кіносценариста, автора поетично-філософських творів, сповнених любові до рідної землі.

Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника.

З самого дитинства Василь захоплювався читанням книг, був найактивнішим читачем шкільної та сільської бібліотеки, багато віршів знав напам’ять. Вже у старших класах писав свої перші вірші, п’єси, оповідання.

Ще одним захопленням майбутнього письменника були літаки. Василь робив їх моделі, мріяв стати льотчиком. Тому, отримавши атестат про закінчення десятирічки, вступив до Харківського авіаційного училища. Навчання перервала війна. Перед самим її початком молодий курсант приїхав додому, до хворої матері. Тут і застала його німецька окупація.

Вже восени 1941 року вісімнадцятирічний Василь Вацик згуртував навколо себе друзів, колишніх однокласників та молодь з навколишніх сіл для боротьби проти ворога. Незабаром налагодив зв’язок із партизанським загоном Пилипа Шуляка, що успішно діяв на Поділлі. Загін складався з трьох рот. Однією з них керував В. Вацик. Пізніше він став командиром окремого кінного загону. Українські месники роззброювали ворожу варту на залізниці, пускали під укіс ешелони, рятували молодь, яку забирали на каторжні роботи до гітлерівської Німеччини. 

У ті роки і обрав собі Василь Вацик партизанський псевдонім Земляк, щоб убезпечити свої родичів, які залишались в окупації.

Друкуватися почав після війни. Саме в 1945 році під ім’ям «Василь Земляк» було видано перші прозові твори.

Ім’я Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей –“Рідна сторона” (1956) та “Кам’яний брід” (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села.

У лютому 1957 року його було прийнято до Спілки письменників України.

Досвід партизана став у пригоді Земляку-письменнику при написанні цілого циклу творів воєнної тематики – повістей «Гнівний Стратіон», «Підполковник Шиманський», «Ніч без милосердя» та численних оповідань.

Невичерпної криницею духовності стала для української літератури дилогія Василя Земляка «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені Млини» (1976) – справжній синтез поезії, музики, живопису і фольклору. Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за 1978 рік. В романах є багато автобіографічного, хоч села з назвою Вавилон, Зелені Млини – то витвір письменницької уяви. Зображена на сторінках романів селянська країна, відображає багатовимірність і неоднозначність народу трударів, мрійників, мудреців, у душах яких водночас живе високе і низьке. Створені в жанрі «химерної прози», ці книжки сповнені великої любові до нашої землі і людей, що живуть на ній.

В 1963–1966 роках Василь Земляк обіймає посаду головного редактора Київської кіностудії.

За його сценаріями створено художні фільми: «Дочка Стратіона» (1956), «Люди моєї долі» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Олесь Чоботар» (1957), «Останній патрон» (1963), «На Київському напрямі» (драма, 1968), «Вавилон-ХХ» (драма за романом «Лебедина зграя», 1979)

Василь Земляк залишився в пам’яті своїх друзів, колег, шанувальників як надзвичайно делікатна, розумна людина з відкритою душею та безмежно-яскравою уявою.