30 квітня виповнюється 140 років від дня народження Ярослава Гашека (1883-1923) - видатного чеського письменника-сатирика, драматурга, журналіста.
Гашек - людина з феноменальною пам’яттю, поліглот, мандрівник, анархіст та чудасій – за своє коротке життя він встиг змінити більше тридцяти адрес, повоювати у трьох арміях, пожити у двох імперіях, написати біля тисячі оповідань і підписатися приблизно сотнею псевдонимів.
Найбільшу популярність йому приніс відомий всім сатиричний твір "Походження бравого вояки Швейка". Саме в цьому романі антивоєнні погляди автора відобразилися у головному герої, солдаті, який саботує накази воєнного керівництва тим, що виконує їх точно так, як вимагають, та зазнає численних комічних пригод.
Пропонуємо згадати життєвий і творчий шлях Ярослава Гашека та відповісти на питання нашої вікторини.
110 років з часу публікації (1913) повісті Елеонор Портер «Поліанна»
Ніколи не здаватися, ніколи не опускати руки, як би важко не було. Оптимізм і віра у свої сили здатні творити чудеса. Якщо ти не можеш змінити обставини, ти завжди можеш змінити ставлення до них. Американська письменниця Елеанор Портер стала відомою завдяки тому, що навчила людей різних країн і національностей "грати в радість", вселила віру у свої сили. Створений авторкою образ дівчинки Полліанни, яка, незважаючи на життєві випробування, радіє кожному дню й намагається допомогти всім, з ким зустрічається, став одним із найулюбленіших для дітей усього світу. Під впливом одинадцятирічної дівчинки персонажі роману змінюються, знаходять своє щастя, родинний затишок. Одинадцятирічна Полліанна після смерті батьків приїжджає до своєї тітки міс Поллі Ґарінгтон, яка живе одна в величезному будинку. Тітка педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами та практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини та водночас вберегти будинок від дитячих рук. Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Батько навчив її дякувати за все Богові та людям, шукати навіть за найнесприятливіших обставин у житті тільки позитивне та хороше. Тому всі покарання і повчання Полліанна приймає з радістю, захопленням і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Полліанну, а згодом «здається» і тітка Поллі.
23 квітня, виповнюється 100 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка (1923 – 1977) – українського письменника та кіносценариста, автора поетично-філософських творів, сповнених любові до рідної землі.
Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника.
З самого дитинства Василь захоплювався читанням книг, був найактивнішим читачем шкільної та сільської бібліотеки, багато віршів знав напам’ять. Вже у старших класах писав свої перші вірші, п’єси, оповідання.
Ще одним захопленням майбутнього письменника були літаки. Василь робив їх моделі, мріяв стати льотчиком. Тому, отримавши атестат про закінчення десятирічки, вступив до Харківського авіаційного училища. Навчання перервала війна. Перед самим її початком молодий курсант приїхав додому, до хворої матері. Тут і застала його німецька окупація.
Вже восени 1941 року вісімнадцятирічний Василь Вацик згуртував навколо себе друзів, колишніх однокласників та молодь з навколишніх сіл для боротьби проти ворога. Незабаром налагодив зв’язок із партизанським загоном Пилипа Шуляка, що успішно діяв на Поділлі. Загін складався з трьох рот. Однією з них керував В. Вацик. Пізніше він став командиром окремого кінного загону. Українські месники роззброювали ворожу варту на залізниці, пускали під укіс ешелони, рятували молодь, яку забирали на каторжні роботи до гітлерівської Німеччини.
У ті роки і обрав собі Василь Вацик партизанський псевдонім Земляк, щоб убезпечити свої родичів, які залишались в окупації.
Друкуватися почав після війни. Саме в 1945 році під ім’ям «Василь Земляк» було видано перші прозові твори.
Ім’я Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей –“Рідна сторона” (1956) та “Кам’яний брід” (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села.
У лютому 1957 року його було прийнято до Спілки письменників України.
Досвід партизана став у пригоді Земляку-письменнику при написанні цілого циклу творів воєнної тематики – повістей «Гнівний Стратіон», «Підполковник Шиманський», «Ніч без милосердя» та численних оповідань.
Невичерпної криницею духовності стала для української літератури дилогія Василя Земляка «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені Млини» (1976) – справжній синтез поезії, музики, живопису і фольклору. Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за 1978 рік. В романах є багато автобіографічного, хоч села з назвою Вавилон, Зелені Млини – то витвір письменницької уяви. Зображена на сторінках романів селянська країна, відображає багатовимірність і неоднозначність народу трударів, мрійників, мудреців, у душах яких водночас живе високе і низьке. Створені в жанрі «химерної прози», ці книжки сповнені великої любові до нашої землі і людей, що живуть на ній.
В 1963–1966 роках Василь Земляк обіймає посаду головного редактора Київської кіностудії.
За його сценаріями створено художні фільми: «Дочка Стратіона» (1956), «Люди моєї долі» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Олесь Чоботар» (1957), «Останній патрон» (1963), «На Київському напрямі» (драма, 1968), «Вавилон-ХХ» (драма за романом «Лебедина зграя», 1979)
Василь Земляк залишився в пам’яті своїх друзів, колег, шанувальників як надзвичайно делікатна, розумна людина з відкритою душею та безмежно-яскравою уявою.
Кожна країна має свого національного літературного казкового героя: наприклад, Пепі Довгопанчоха в Швеції; Вінні-Пух у Великобританії; Піноккіо в Італії тощо. А які ж герої є в українській дитячій літературі та хто їх вигадав?
65 років тому назад у світ вийшла перша віршована казка про Барвінка, Ромашку, Коника Дзвоника та інших героїв. Вона була написана українським дитячим письменником Богданом Чалим у соавторстві з Павлом Глазовим і мала великий успіх. Всього вийшло сім казок про Барвінка та його друзів. Вони були переведені на різні мови світу. А у 1974 році Б.Чалого нагородили почесним дипломом ім. Андерсена за казку "Барвінок і весна".
Хто ж такий Барвінок? Це хлопчик-квітка, відважний і кмітливий, юний козак, справжній супергерой, який рятує світ та своїх друзів. У нього є подруга, мила і добра дівчина-квітка Ромашка, є бойовий кінь - Коник Дзвоник. У казках "Про відважного Барвінка і Коника Дзвоника" і "Як Барвінок та Ромашка у вирій літали", ювілеї яких відмічають у 2023 році, розповідається про пригоди Барвінка, Ромашки і Коника Дзвоника. Вони потрапляють у небезпечні та комічні ситуації, допомагають один одному. У казках йдеться про дружбу і відданість, і як завжди, добро перемагає зло.
10 квітня виповнюється 90 років від дня народження Віктора Семеновича Близнеця – українського дитячого письменника, яскраво обдарованого прозаїка 60–70 років ХХ століття.
Народився Віктор Близнець у 1933 році, значну частину його дитинства вкрала Друга світова війна. Ці драматичні спогади знайшли відображення у його творчості Повісті В. Близнеця «Паруси над степом», «Землянка», Мовчун», «В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімург» - про воєнне і повоєнне дитинство, про досвід війни і сприймання її підлітком.
1970 р. вийшла друком книга «Звук павутинки». Про її автора голосно заговорили, як про одного з найталановитіших дитячих письменників, Олесь Гончар порівняв її з «Маленьким принцем» А.Сент-Екзюпері. Свій власний погляд на повість В. Близнець висловив у листі до друга й земляка, поета Володимира Базилевського: «…Дивися – в житті є щось важливіше цієї товкучки – краса, казка, совість. Оце і є суть «Павутинки». Повість присвячена «трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці – найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві» і зображає світ дитини через образи природи.
Діти -герої творів Віктора Близнеця, постають перед нами реальними, такими як і в житті. Вони непосидючі, мрійливі, нерозважливі, надміру довірливі, добрі та щирі.
Письменник любив копатися в архівах, вишукуючи цінні перлини для своїх творів, захоплювався історією свого народу, переказами, легендами, всім тим, що проливало світло на духовність людини.
3 квітня виповнюється 105 років від дня народження Олеся Гончара – українського письменника, першого лауреата премії ім. Шевченка, академіка НАН України, громадського діяча, відданого прихильника побудови вільної незалежної України.
Дитинство провів на Полтавщині. Ім’я при народженні – Олександр Біличенко –при вступі до школи у 1927 році офіційно змінили на Олеся Гончара (Гончар – прізвище матері).
Продовжив навчання у Харкові, спочатку у технікумі журналістики, у 1938 році вступив на філологічний факультет Харківського державного університету ім. В. Каразіна. Перші свої твори публікував у місцевих газетах. У 1941 році добровольцем пішов на фронт. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. Нагороджений орденами Червоної зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу». На фронті почав писати вірші, які сам назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». І це дійсно так, герої фронтових поезій Гончара духовно то емоційно споріднені з героями його повоєнних романів.
Гашек - людина з феноменальною пам’яттю, поліглот, мандрівник, анархіст та чудасій – за своє коротке життя він встиг змінити більше тридцяти адрес, повоювати у трьох арміях, пожити у двох імперіях, написати біля тисячі оповідань і підписатися приблизно сотнею псевдонимів. 
.gif)