Поличка нових книжок

Нові книги в бібліотеці - це завжди свято, як для читачів, так і для бібліотекарів!

Ми щиро дякуємо нашім користувачам за подаровану неймовірну кількість новеньких книжок українських видавництв! 

Класичні твори, твори сучасних українських та зарубіжних авторів, нонфікшн, дитячі книжки - щоб читачам було легше зорієнтуватися у цьому книжковому океані, ми підготували інтерактивний ньюслеттер - інформаційний бюлетень нових надходжень, який допоможе побачити книжкові обкладинки, а натиснувши на них - ознайомитися з анотацією та дізнатися, у якій саме бібліотеці можна прочитати обрану книжку.

Поличка нових книжок чекає на своїх читачів!

Літо з книгою: ""Неймовірні пригоди М’якуша, Нетака та Непосидька" Юхима Чеповецького

 

9 липня народився відомий український дитячий письменник Юхим Петрович Чеповецький (1919–2014). Його книги із захопленням читають вже кілька поколінь дітей. 

Пропонуємо переглянути наш буктрейлер, щоб поринути у незвичайний та чарівний світ його книжки "Неймовірні пригоди М’якуша, Нетака та Непосидька", головні герої якої - троє іграшкових хлопчиків разом зі справжнім хлопчиком Петрусем - вирушають на пошуки неймовірних пригод.

Книжки Юхима Чеповецького можна прочитати в усіх бібліотеках Слобідського району.

Літо з книгою

Розпочались літні канікули   і у дітей з’явилось безліч вільного часу для відпочинку і розвитку.
Літо з бібліотекою - це найкраща пора, коли діти мають чудову нагоду поринути у світ літератури, познайомитися з творчістю нових для них письменників, відкрити нових героїв, пізнати світ за допомогою книги та отримати насолоду від читання!
Ми підготували віртуальну інтерактивну виставку «Літо з книгою», яка розповість про дитячі книжки сучасних українських письменників, які можна прочитати в бібліотеках Слобіідського району. Тож, дивитесь, обирайте за смаком та приходьте до бібліотеки!

Рудоволосі герої книжок: до Всесвітнього дня рудих

 

26 травня всі рудоволосі представники населення планети відзначають своє особливе свято – Всесвітній день рудих.

Якщо ви щасливий володар рудого волосся, сьогодні ваш день, який неодмінно варто відзначити!

Люди з сонячним кольором волосся яскраві, веселі, несуть з собою відчуття радості. Вони дійсно виглядають немов поціловані сонцем. Вони як яскрава плямка у сірому натовпі.

Психологи вважають, що діти-«рудики» непосидючі, надмірно цікаві і загадкові. Їх настрій може швидко змінюватися, і дуже складно вгадати, чого чекати в наступну хвилину від такої дитини: посмішку або черговий каприз. Підростаючи, вони ніби занурюються в свій нереальний світ, любить грати на самоті і уявляти себе героями своїх вигаданих історій.

Звісно, що дитячі письменники не оминули увагою рудоволосих героїв, бо кого, як не їх зробити головними бешкетниками, мрійниками та шукачами пригод?



Пропонуємо вам добірку дитячих книжок, де головними героями є рудоволосі діти

Всеволод Нестайко  «Тореадори з Васюківки», «Чарівні окуляри»

Твори класика української літератури для дітей Всеволода Нестайка відрізняються веселими і захоплюючими пригодами, фірмовим авторським гумором, а також яскравими персонажами, що мають вогняну шевелюру.

Головний герой повісті «Тореадори з Васюківки» - п'ятикласник Ява Рень – має руде скуйовджене волосся і рясно вкрите веснянками обличчя. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр.

Герой повісті «Чарівні окуляри» так розповідає про себе: «Мене звуть Вася. Вася Богданець. Але в класі всі називають мене Рудий Африканський Їжачок. Або Африканець. Або Рудий Їжачок. Або просто Їжачок. Рудим Африканським Їжачком мене Ромка Черняк назвав, лідер нашого класу. Ми тоді Африку з географії проходили. А волосся в мене справді руде, як жар. І настовбурчене, як голки в їжачка. Та я не ображаюсь на те прізвисько. Рудим мене змалку завжди називали, з дитячого садка. І я звик. Та й не в усіх це слово звучить образливо. Мама, наприклад, називає мене "Сонечко моє руденьке!".

Окрім Васі руде волосся має ще один його однокласник з промовистим ім’ям Рудик Руденко. «Важко було знайти когось, чиє ім’я і прізвище так би його характеризували. Рудик Руденко був рудий, як жар, ще рудіший за мене, бо такого веснянкуватого я ще ніколи не бачив. І обличчя, і шия, і руки — все було у рудому ластовинні».

Андрій Кокотюха  "Таємниця Зміїної Голови"

Головні герої - близнюки Андрій та Варвара Рудики: «Андрій… веснянкуватий. Руде волосся стояло сторчака. Варвара …руде волосся та великі очі…»

Шукачі скарбів повертаються! Тепер герої, котрі одного разу вже розкрили таємницю козацького скарбу, вирушають на мальовниче Поділля. Тут є старовинний княжий замок і похмурі лабіринти підземних печер. Колись у цих краях гуляв народний месник Устим Кармелюк. Вороги називали його розбійником. І десь там сподвижники Кармелюка заховали великий діамант небаченої краси. За скарбом, звісно, полюють лихі люди. Вони хочуть забрати собі не лише діамант, а й увесь замок. Чи вдасться нашим героям — Данилові, Богданові, Льоньці та їхнім новим друзям — випередити злодіїв і врятувати замок? Чи зможуть вони розгадати усі розбійницькі загадки? Що цього разу утворить шалений страус на прізвисько Футбол? Про це все ви дізнаєтесь із нового пригодницького детективу Андрія Кокотюхи.

Астрід Ліндгрен  «Пеппі Довгапанчоха»

Головна героїня Пеппі «Ось який вона мала вигляд: морквяного кольору волосся, заплетене в дві цупкі кіски, що стирчали, мов палички, ніс картоплинкою, весь поцяткований ластовинням..»

Дівчинка, для якої затісні будь-які рамки, — фантазерка, бунтарка, жартівниця. Неймовірно сильна. Неймовірно щедра. І трішечки самотня. Хочеш подружити з нею? Тоді мерщій розгорни книжку уславленої шведської письменниці Астрід Ліндґрен і поринь у пригоди Пеппі Довгапанчохи — доньки капітана, який став найсправжнісіньким негритянським королем.

Люсі Мод Монтгомері "Енн із Зелених Дахів"

Головна героїня Енн Ширлі «дівчинка з довгими рудими косами й допитливими сяючими очима»



Події цієї чудової книжки відбуваються в далекій Канаді, на острові Принца Едварда. На фермі Зелені Дахи живуть немолоді вже брат із сестрою, Метью й Марілла Катберти. Якось вони вирішили взяти із сирітського притулку хлопця, котрий міг би допомагати їм у господарстві. Проте їхньому здивуванню не було меж, коли виявилося, що замість хлопця до них прибула руденька худорлява дівчина, Енн Ширлі. І в цієї незвичайної істоти виявилася напрочуд химерна вдача!

О. Генрі "Вождь червоношкірих"

Головний герой - рудий Джонні Дорсет



Авантюристи Сем і Білл шукають легких грошей. Для цього вони розробили ідеальний план викрадення сина впливового містера Ебенезера Дорсета – неабиякого дуки за мірками маленького містечка. Дочекавшись слушної нагоди, Сем і Білл хапають хлопця та ховають його в печері, сподіваючись отримати від багатенького батька викуп 2000 доларів. Але малий, анітрохи не злякавшись, з головою поринає у пригоду, наче в захопливу гру. Хлопець проголошує себе Вождем червоношкірих і влаштовує справжнє випробування для викрадачів, які тепер мають грати за його правилами...

Марія  Паар «Тоня Ґліммердал»

Головна героїня твору, рудоволоса Тоня – безстрашна, спритна і вперта.



Тоня Ґліммердал — єдина дитина в Ґліммердалі. Такого жвавого дівчиська тут давно не було. Найкращий Тонин друг — непривітний Ґунвальд, якому 74 роки, і знають вони одне одного, як облуплених. Та чи справді це так? Коли Ґунвальд потрапляє в лікарню з переламом шийки стегна, Тоні відкривається його величезна таємниця, що навіки може зруйнувати затишне життя в Ґліммердалі. Поки весна воює зі снігом і змушує гори сяяти, а річку клекотіти, маленька шура-бура Ґліммердал із усіх сил прагне, щоб її найкращий у світі друг Ґунвальд був щасливий і знову почав грати на скрипці. Головний її девіз — спритність і самовпевненість!

Пауль Маар «Що не день, то субота»

Головний герой Субботик – невідома істота з «рудим волоссям, що стирчить, неначе голки на їжаку»

Дорослий пан Пляшкер боїться геть усіх - свого шефа, господині будинку... Його треба терміново рятувати. Зарадити зможе лише Суботик — руде створіння у водолазному костюмі, яке грається у футбол сирними кулями, залюбки з'їдає коміри і віконні ручки і здійснює найнеймовірніші бажання.

Дж.К. Ролінґ  «Гаррі Поттер і філософський камінь»

Рудоволоса родина Рона Візлі – найкращого друга Гаррі Поттера



Сирота на ім'я Гаррі живе під сходами у будинку дядька ті тітоньски Дурслі. Він поки що не знає, як потрапити на платформу дев'ять і три чверті, користуватися чарівною паличкою, та літати на мітлі. Але одного разу до нього прилетить сова із загаднковим листом, який запрошує його до навчання у Школі Чарів та Чаклунства, і з того дня його життя докорінно зміниться... Варто було лише потрапити до магічного світу, як непоказний сором'язливий хлопець стає у центрі уваги, бо він, виявляється, Хлопчик-який-вижив. Тепер на юного чарівника чекають захопливі пригоди у Гоґвортсі, справжні друзі та смертельна небезпека від давнього ворога його сім'ї. Чи стане йому до снаги боротьба зі злими чарами?.

Керстін Ґір  «Таймлесс. Рубінова книга»

Вся родина Монтроуз має руде волосся



Що б ви робили, якби раптом опинилися в минулому? Гвендолін Шеферд не переймалася цим питанням, поки не дізналася, що успадкувала від своєї пра-прабабусі ген мандрівника в часі. І тепер їй належить кожен день переноситися в минуле ... і з кожним днем таємниць і загадок стає все більше і більше. Що таке Таємниця Дванадцяти, хто полює на мандрівників у часі в минулому, і чому все навколо думають, що вона володіє якоюсь «магією ворона»? ...

Діана Вінн Джонс «Мандрівний замок Хаула»

Головна героїня Софі – «…дівчина з золотими руками й таким же золотаво-рудим волоссям».



Зла відьма перетворює Софі на старезну бабусю. Дівчина потрапляє в таємничий замок чарівника Хаула і укладає угоду з вогняним демоном, завдяки якому i рухається замок. На шляху до звільнення від закляття Софі доведеться розгадати багато загадок та побороти численні перешкоди.




Всі книги є в бібліотеках Слобідського району.

Всіх людей, які мають сонячний колір волосся, вітаємо сьогодні зі святом!

Свій серед чужих, чужий серед своїх: до 150-річчя від дня народження Павла Скоропадського

 

15 травня виповнюється 150 років з дня народження гетьмана Павла Скоропадського (1873-945) – однієї з найбільш знакових і найбільш суперечливих постатей українських Визвольних змагань 1917-1921 років.

Нащадок гетьмана вісімнадцятого століття Івана Скоропадського та, водночас, генерал-лейтенант російської армії (служив разом з Карлом Густавом Маннергеймом – майбутнім «батьком» національної Фінської держави) і колишній флігель-ад'ютант останнього російського царя Ніколая II; фундатор українських інституцій, будівничий незалежної держави та ідейний малорос, що ненавидів більшовиків, але був прихильником «россии без Ленина», залучав до співпраці «хороших росіян» і вбачав майбутнє України у складі нової «справедливої» російської федерації.

Історик Ярослав Грицак у своїй книзі “Нарис історії України.

Формування модерної української нації XIX–XX ст.” так охарактеризував останнього гетьмана України Павла Скоропадського: “Вирваний із звичного русла життя російського дворянина світовою війною і революцією, волею долі він був поставлений на чолі української держави. Російський офіцер, який чотири роки воював з німцями, в останній рік війни він змушений був опертися на їхню допомогу, залишаючись переконаним у перемозі Антанти. Не будучи демократом і сповідуючи консервативні погляди, він прагнув залучити до будівництва стабільної української держави найширші верстви, незалежно від їхнього соціального і національного походження. Логіка державного будівництва змусила його захищати українські інтереси, навіть якщо його влада опиралася на німецькі багнети, а більша частина міністрів говорила і думала по-російськи”.

Павло Скоропадський втримався на чолі української держави лише 7,5 місяців, але за цей час встиг зробити просто неймовірно багато для розбудови країни: Україна здобула визнання майже 30 країн світу, встановлено українську грошову систему, засновано банки; відновлено регулярний залізничний рух; підготовлено проект земельної реформи; налагоджено судову справу; оформлено автокефалію Української Православної Церкви; проведено українізацію школи всіх ступенів; розгалуджено мережу українських книгарень, засновано: Українську академію наук, Національну бібліотеку, Національний архів, Історичний український музей, Державний драматичний театр, Національну оперу, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр…

Свій серед чужих і чужий серед своїх, поступово Павло Скоропадський через свої русофільські погляди і уявлення України лише в складі російської держави втрачав довіру українців, і, водночас, також отримав зверхнє ставлення від вчорашніх «хороших руських», які, ховаючись від більшовиків, перебралися в більш-менш стабільну і заможну Україну, де й принишкли, але, із закінченням Першої світової війни і послабленням більшовицької навали, підняли голову і знову почали стверджувати перевагу «великоросів» над «неразумними малоросами». Ідея Скоропадського про створення з росіянами федерації рівних незалежних держав закономірно і передбачувано зазнала краху (сподіваюсь, ми, нарешті, засвоїмо цій історичний урок). 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський зрікся влади і таємно виїхав до Німеччини.

Зусиллями Павла Скоропадського у 1925 році створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. У роки Другої світової війни допомагав звільненню з німецьких таборів українських військовополонених і лідерів визвольного руху Степана Бандери, Андрія Мельника, Ярослава Стецька. Помер 26 квітня 1945 року від поранення під час бомбардування у Баварії.


Пропонуємо вам книжкову виставку про Павла Скоропадського, щоб дізнатися більше про цю непересічну людину. Всі книги, представлені на виставці, є в бібліотеках Слобідського району.

Ярослав Гашек: до 140-річчя від дня народження

 30 квітня виповнюється 140 років від дня народження Ярослава Гашека (1883-1923) - видатного чеського письменника-сатирика, драматурга, журналіста.

Гашек - людина з феноменальною пам’яттю, поліглот, мандрівник, анархіст та чудасій – за своє коротке життя він встиг змінити більше тридцяти адрес, повоювати у трьох арміях, пожити у двох імперіях, написати біля тисячі оповідань і підписатися приблизно сотнею псевдонимів.

Найбільшу популярність йому приніс відомий всім сатиричний твір "Походження бравого вояки Швейка". Саме в цьому романі антивоєнні погляди автора відобразилися у головному герої, солдаті, який саботує накази воєнного керівництва тим, що виконує їх точно так, як вимагають, та зазнає численних комічних пригод.

Пропонуємо згадати життєвий і творчий шлях Ярослава Гашека та відповісти на питання нашої вікторини.

Книга-ювіляр: "Поліанна" Елеонор Портер

110 років з часу публікації (1913) повісті Елеонор Портер «Поліанна»

Ніколи не здаватися, ніколи не опускати руки, як би важко не було. Оптимізм і віра у свої сили здатні творити чудеса. Якщо ти не можеш змінити обставини, ти завжди можеш змінити ставлення до них.
Американська письменниця Елеанор Портер стала відомою завдяки тому, що навчила людей різних країн і національностей "грати в радість", вселила віру у свої сили. Створений авторкою образ дівчинки Полліанни, яка, незважаючи на життєві випробування, радіє кожному дню й намагається допомогти всім, з ким зустрічається, став одним із найулюбленіших для дітей усього світу. Під впливом одинадцятирічної дівчинки персонажі роману змінюються, знаходять своє щастя, родинний затишок.
Одинадцятирічна Полліанна після смерті батьків приїжджає до своєї тітки міс Поллі Ґарінгтон, яка живе одна в величезному будинку. Тітка педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами та практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини та водночас вберегти будинок від дитячих рук.
Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Батько навчив її дякувати за все Богові та людям, шукати навіть за найнесприятливіших обставин у житті тільки позитивне та хороше.
Тому всі покарання і повчання Полліанна приймає з радістю, захопленням і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Полліанну, а згодом «здається» і тітка Поллі.

Василь Земляк: до 100-річчя від дня народження

 

“І все ж письменником бути прекрасно!

Спасибі долі, що вона потурбувалася про це”

Василь Земляк

23 квітня, виповнюється 100 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка (1923 – 1977) – українського письменника та кіносценариста, автора поетично-філософських творів, сповнених любові до рідної землі.

Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника.

З самого дитинства Василь захоплювався читанням книг, був найактивнішим читачем шкільної та сільської бібліотеки, багато віршів знав напам’ять. Вже у старших класах писав свої перші вірші, п’єси, оповідання.

Ще одним захопленням майбутнього письменника були літаки. Василь робив їх моделі, мріяв стати льотчиком. Тому, отримавши атестат про закінчення десятирічки, вступив до Харківського авіаційного училища. Навчання перервала війна. Перед самим її початком молодий курсант приїхав додому, до хворої матері. Тут і застала його німецька окупація.

Вже восени 1941 року вісімнадцятирічний Василь Вацик згуртував навколо себе друзів, колишніх однокласників та молодь з навколишніх сіл для боротьби проти ворога. Незабаром налагодив зв’язок із партизанським загоном Пилипа Шуляка, що успішно діяв на Поділлі. Загін складався з трьох рот. Однією з них керував В. Вацик. Пізніше він став командиром окремого кінного загону. Українські месники роззброювали ворожу варту на залізниці, пускали під укіс ешелони, рятували молодь, яку забирали на каторжні роботи до гітлерівської Німеччини. 

У ті роки і обрав собі Василь Вацик партизанський псевдонім Земляк, щоб убезпечити свої родичів, які залишались в окупації.

Друкуватися почав після війни. Саме в 1945 році під ім’ям «Василь Земляк» було видано перші прозові твори.

Ім’я Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей –“Рідна сторона” (1956) та “Кам’яний брід” (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села.

У лютому 1957 року його було прийнято до Спілки письменників України.

Досвід партизана став у пригоді Земляку-письменнику при написанні цілого циклу творів воєнної тематики – повістей «Гнівний Стратіон», «Підполковник Шиманський», «Ніч без милосердя» та численних оповідань.

Невичерпної криницею духовності стала для української літератури дилогія Василя Земляка «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені Млини» (1976) – справжній синтез поезії, музики, живопису і фольклору. Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за 1978 рік. В романах є багато автобіографічного, хоч села з назвою Вавилон, Зелені Млини – то витвір письменницької уяви. Зображена на сторінках романів селянська країна, відображає багатовимірність і неоднозначність народу трударів, мрійників, мудреців, у душах яких водночас живе високе і низьке. Створені в жанрі «химерної прози», ці книжки сповнені великої любові до нашої землі і людей, що живуть на ній.

В 1963–1966 роках Василь Земляк обіймає посаду головного редактора Київської кіностудії.

За його сценаріями створено художні фільми: «Дочка Стратіона» (1956), «Люди моєї долі» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Олесь Чоботар» (1957), «Останній патрон» (1963), «На Київському напрямі» (драма, 1968), «Вавилон-ХХ» (драма за романом «Лебедина зграя», 1979)

Василь Земляк залишився в пам’яті своїх друзів, колег, шанувальників як надзвичайно делікатна, розумна людина з відкритою душею та безмежно-яскравою уявою.

Казкові супергерої Богдана Чалого

Кожна країна має свого національного літературного казкового героя: наприклад, Пепі Довгопанчоха в Швеції; Вінні-Пух у Великобританії; Піноккіо в Італії тощо. А які ж герої є в українській дитячій літературі та хто їх вигадав?

65 років тому назад у світ вийшла перша віршована казка про Барвінка, Ромашку, Коника Дзвоника та інших героїв. Вона була написана українським дитячим письменником Богданом Чалим у соавторстві з Павлом Глазовим і мала великий успіх. Всього вийшло сім казок про Барвінка та його друзів. Вони були переведені на різні мови світу. А у 1974 році Б.Чалого нагородили почесним дипломом ім. Андерсена за казку "Барвінок і весна".

Хто ж такий Барвінок? Це хлопчик-квітка, відважний і кмітливий, юний козак, справжній супергерой, який рятує світ та своїх друзів. У нього є подруга, мила і добра дівчина-квітка Ромашка, є бойовий кінь - Коник Дзвоник. У казках "Про відважного Барвінка і Коника Дзвоника" і "Як Барвінок та Ромашка у вирій літали", ювілеї яких відмічають у 2023 році, розповідається про пригоди Барвінка, Ромашки і Коника Дзвоника. Вони потрапляють у небезпечні та комічні ситуації, допомагають один одному. У казках йдеться про дружбу і відданість, і як завжди, добро перемагає зло.

Віктору Близнецю - 90 років

10 квітня виповнюється 90 років від дня народження Віктора Семеновича Близнеця – українського дитячого письменника, яскраво обдарованого прозаїка 60–70 років ХХ століття.

Народився Віктор Близнець у 1933 році, значну частину його дитинства вкрала Друга світова війна. Ці драматичні спогади знайшли відображення у його творчості Повісті В. Близнеця «Паруси над степом», «Землянка», Мовчун», «В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімург» - про воєнне і повоєнне дитинство, про досвід війни і сприймання її підлітком.

1970 р. вийшла друком книга «Звук павутинки». Про її автора голосно заговорили, як про одного з найталановитіших дитячих письменників, Олесь Гончар порівняв її з «Маленьким принцем» А.Сент-Екзюпері. Свій власний погляд на повість В. Близнець висловив у листі до друга й земляка, поета Володимира Базилевського: «…Дивися – в житті є щось важливіше цієї товкучки – краса, казка, совість. Оце і є суть «Павутинки». Повість присвячена «трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці – найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві» і зображає світ дитини через образи природи.

Діти -герої творів Віктора Близнеця, постають перед нами реальними, такими як і в житті. Вони непосидючі, мрійливі, нерозважливі, надміру довірливі, добрі та щирі.

Письменник любив копатися в архівах, вишукуючи цінні перлини для своїх творів, захоплювався історією свого народу, переказами, легендами, всім тим, що проливало світло на духовність людини.

"Дякую богові, що дав мені народитися українцем..." : до 105-річчя від дня народження Олеся Гончара

 

3 квітня виповнюється 105 років від дня народження Олеся Гончара – українського письменника, першого лауреата премії ім. Шевченка, академіка НАН України, громадського діяча, відданого прихильника побудови вільної незалежної України.

Дитинство провів на Полтавщині. Ім’я при народженні – Олександр Біличенко –при вступі до школи у 1927 році офіційно змінили на Олеся Гончара (Гончар – прізвище матері).

Продовжив навчання у Харкові, спочатку у технікумі журналістики, у 1938 році вступив на філологічний факультет Харківського державного університету ім. В. Каразіна. Перші свої твори публікував у місцевих газетах. У 1941 році добровольцем пішов на фронт. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. Нагороджений орденами Червоної зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу». На фронті почав писати вірші, які сам назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». І це дійсно так, герої фронтових поезій Гончара духовно то емоційно споріднені з героями його повоєнних романів.

Твоя книжкова поличка: дитячі письменники Харкова

Чи любите ви книги Юліти Ран? Читали про ферігардів – головних героїв книжок Мері Блер? Знаєте, що за книгою Микити Лукаша йде вистава в Івано-Франківському театрі ляльок? Вчилися етикету за книжками Ірини Сонечко?
А знаєте, що ці, і ще багато інших популярних дитячих письменників живуть і працюють у Харкові? Віртуальна виставка "Твоя книжкова полиця" знайомить з авторами та розповідає про створені ними книжки, які можна прочитати в бібліотеках Слобідського району. Маленьким читачам давно полюбилися їх герої, цікаві пригоди та історії. З деякими авторами діти мали змогу поспілкуватися під час творчих зустрічей в бібліотеках району.
Ми впевнені, що вам також сподобається творчість харківських дитячих письменників.

Микола Міхновський: перший ідеолог самостійної України. До 150-річчя від дня народження

 

31 березня 1873 року на Полтавщині у родині сільського священика народився Микола Міхновський, майбутній правник, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття.

Микола Міхновський був одним із найбільш неординарних представників українського руху.  Адже саме він першим із наддніпрянських політиків висунув ідею самостійної соборної України, у той час як для більшості українських діячів вершиною прагнень був статус автономії.

Своє бачення, що українці повинні здобути власну незалежну державу, Міхновський підкріплював справами. Чим би він не займався – адвокатською практикою, громадською чи політичною діяльністю, вчителюванням – скрізь докладав зусиль, щоб підтримати українську ідею. А ще з усіх сил намагався поширити її – писав програмні тексти, виступав з промовами, друкував статті у пресі, на початку XX століття заснував 5 українських часописів.

Він – автор програмного документу Браства тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна». У роботі «Самостійна Україна» автор подає історію української державності, яка принципово відрізняється від концепції історії України Михайла Грушевського, що мала народницький характер.

Міхновський, зокрема, писав: «Головніший закид, який роблять нам наші суперники, пильнуючи довести нам безвиглядність наших стремлінь, закид, ніби ми ніколи не складали держави і через те не маємо під собою історичної підстави, – є тільки випливом неуцтва й незнання ані історії, ані права. Через увесь час свого історичного існування нація наша з найбільшими зусиллями пильнує вилитися у форму держави самостійної і незалежної».

Також у «Самостійній Україні» автор вказував на порушення з боку росіян домовленостей з українцями, укладених у Переяславі в 1654 році. Вони передбачали, на думку Міхновського, створення конфедеративної держави. Адже, як вважав він, під час повстання Богдана Хмельницького виникла українська держава. Натомість російська сторона знищила цю державу й почала проводити русифікаторську політику.

Міхновський запитував: «Яким правом російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами? Яким правом відносно нас, тубільців своєї країни, видано закон з 17 травня 1876 року (мається на увазі Емський указ – ред.), що засуджує нашу національність на смерть? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено винятково росіян (москалів) або змоскалізуваних ренегатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом правительство російське здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації, плекаючи й підтримуючи її науку, літературу, промисловість і так далі». 

Микола Міхновський і Харків

У 1899 році особисті обставини змусили Міхновського залишити Київ і перебратися до Харкова. Тут Міхновський займався адвокатською практикою і швидко зійшовся з місцевою українською громадою. Будинок, де почав практикувати молодий правник, знаходився по вулиці Римарській, 23, (будинок не зберігся, на його місці тепер Харківський театр опери та балету).

1900-го він разом зі студентами влаштував у Харкові концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» Івана Котляревського, виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві і Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу. 

Всеукраїнський тиждень дитячого читання

27 березня розпочинається Всеукраїнський тиждень дитячого читання – справжнє свято дитячої книги. З цієї нагоди ми підготували для вас ТОП7 найпопулярніших книжок українських письменників з фондів наших бібліотек, з якими будемо знайомити вас щодня впродовж тижня.

Отже, бібліотека рекомендує…

Ліна Костенко

19 березня святкує свій день народження Ліна Василівна Костенко – українська поетеса, геній слова та незламна жінка.

Є люди, які ще за життя стають легендами. Навколо них творяться міфи, чутки, перекази, за якими так важко відрізнити правду від вигадки. Вони ж мовчать, оберігаючи свій особистий світ від стороннього ока і впускаючи туди лише близьких і перевірених.
Такою є Ліна Василівна Костенко – поет, публіцист, громадський діяч. А в першу чергу – жінка, яка одного разу написала:
«Я вибрала долю собі сама,
і що зі мною не станеться,
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці», -
і лишилася на все життя вірною цим словам.

Серед найвідоміших творів Ліни Костенко поетична збірка «Сад нетанучих скульптур», роману у віршах «Маруся Чурай», поема «Берестечко», прозовий роман «Записки українського самашедшого».

Творчість Ліни Костенко поза часом. У ній можна знайти розраду у важкі хвилини, натхнення, мотивацію, бажання жити, змінюватися і боротися.

«І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.»

Наразі Ліна Василівна веде затворницьке від сторонніх життя і завзято працює. Письменниця анонсувала вихід одразу трьох нових книжок: великої книжки прози, книжки віршів і книжки осмислень, що сталося.

Ліно Василівно, щиро дякуємо за творчість, що надихає, навчає, підтримує, за вірність життєвій позиції, що є прикладом для багатьох і бажаємо здоров’я, сил та натхнення.

Пропонуємо нашим читачам переглянути віртуальну виставку книг Ліни Костенко, які є у фондах Центральної бібліотеки Слобідського району та її філіях.

Гра в асоціації #11: малюй і читай

Ми, українці, миролюбний народ. І ґазди добрі – власною працею створюємо добробут, а щоб веселіше справа йшла – жартуємо та пісні співаємо. Потім відпочиваємо та милуємось результатами своєї роботи – полями зораними, містами сучасними, будиночками охайними.

І так буває, що сусід заздрісний кине злим оком через кордон, побачить нашу неймовірну країну, почує пісні веселі, та й вирішить, що ми – легка здобич, тільки вміємо, що співати.

І невтямки йому, що ми, українці, понад усе любимо свою країну і всі встанемо на її захист. Так, з добровольців, з’явилось Військо Запорізьке. Українські козаки – славетні лицарі, мужні воїни. Окрім зброї, сили і вміння гарно битися, козаки мали ще декілька переваг – кмітливість та хитрість, надихаючі пісні та гострі жарти.

Гідними нащадками легендарних козаків стали наші воїни Збройних Сил України – теж в більшості своїй добровольці, що встали на захист країни від російських окупантів у війні, черговий етап якої розпочався у 2014 році. 

  Саме тому картина-розмальовка з відомою козацькою трійцею народила асоціацію з героями кінороману Володимира Тихого та Валерія Пузіка «Наші Котики».

«Наші Котики» - це трагікомічна розповідь про перший рік, точніше, про перші місяці війни, коли фронт тримали добровольці. Три таких, ще зовсім зелених добровольця, в минулому інженер, актор та продавець квітів, приїжджають на фронт і починають служити на одному досить тихому і зовсім не престижному блокпості. Жоден з них не має бойового досвіду, нічого не знає про наміри командування, та й на місцевості майже не орієнтується. Якщо б не  гумор та глузування над ворогом, той й невідомо, чи встояли б… Але згодом і на цьому блокпості відбуваються деякі події, та три вояки з позивними Професор, Літо і Грін стають причиною грандіозного фіаско масштабної операції супротивника та особистими ворогами проросійських терористів. Воїни-добровольці, як і тисячі їхніх побратимів, і гадки не мають, що відіграють вирішальну роль у захисті Батьківщини поки ставатиме на ноги боєздатна регулярна армія.

Вони не народились героями чи богами війни, але стали захисниками та захисницями — нашими котиками. Так їх називали між собою волонтери та всі, хто допомагав і допомагає нашій армії.

Шевченківські дні

9 і 10 березня традиційно в Україні святкують Шевченківські дні, які припадають на день народження і роковину смерті Великого Кобзаря. 209 років минуло з того часу, як українська земля подарувала світу українського генія, поета, прозаїка, мислителя, художника, етнографа та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка.

Це ім'я знайоме і близьке багатьом людям в різних куточках світу. Про його життя написана не одна книга, а його біографія відома кожному українцю ще зі шкільних часів. Шевченкове слово завжди живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне та міцне.

Вшануємо світлий образ Тараса Григоровича, який став символом волі, справедливості та витривалості для кожного громадянина України. Згадаємо його творчість, яка не втрачає своєї актуальності у наші дні.

А також запрошуємо всіх долучитися до онлайн-вікторини “Чи знаємо ми Шевченка?”, присвяченій життю та творчості великого сина українського народу.

8 березня - День боротьби за права жінок

 

У 1977 року Організація Об’єднаних Націй проголосила 8 березня Днем боротьби за права жінок.

Важко уявити, що трохи більше ста років тому жінки не могли самостійно виходити заміж, не мали права отримувати вищу освіту, займати вищи пости у церкві, політиці. Та що там, жінки не могли одягатися так, як зручно, а не так, як це прийнято в суспільстві. Не мали права голосу, права на самостійні мандрівки та навіть права на заняття спортом, який доволі довго вважався справою не для «слабкої статі». І це тільки крихта того, що прийшлося виборювати жінкам на великому шляху, який був прокладений за надію, що колись жінок не будуть сприймати за речі, і вони теж матимуть місце під сонцем, а не під дахом хатньої роботи.

Перша хвиля міжнародного жіночого руху боротьби за свої права розпочалася наприкінці ХІХ століття, коли з’ясувалося, що демократичний устрій є передумовою, а не гарантією гендерної рівності.

8 березня 1857 року в Нью-Йорку американські текстильниці виступили з вимогами за рівну оплату праці з чоловіками, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня («марш порожніх каструль»). Після цього з’явилася перша жіноча профспілка, а дівчат почали допускати до навчання у вищих навчальних закладах.

У лютому 1908-го на вулиці Нью-Йорка вийшло близько 20 000 жінок, які виявляли своє невдоволення щодо відсутності рівних прав між чоловіками та жінками. Наступного року в колах американських соціалістів виникла ідея святкування жіночого дня у всьому світі.

Свято швидко поширилося в Європі, коли Соціалістичний Інтернаціонал (всесвітня спілка соціалістичних та соціал-демократичних партій та організацій) ухвалив свято (без фіксованої дати) в Копенгагені в 1910 році.

Перший Міжнародний жіночий день був проведений 19 березня 1911 року. У перші роки існування жінки проводили свято на мітингах та акціях протесту з вимогами права голосу та займати державі посади, права на працю і припинення дискримінації на роботі.

В Англії жінки домоглися прийняття 1918 року Акту про народне представництво (могли голосувати жінки від 30 років, котрі володіли нерухомістю), що у 1928 році поширився на всіх жінок від 21 року. 18 серпня 1920 року в США була ратифікована 19-та поправка до Конституції і білі жінки отримали право голосу.

В низці європейських країн до середини ХХ ст. жінки залишались позбавленими ряду істотних прав. Так, тільки У 1973 жінки вперше були допущені в зал Лондонської фондової біржі, а, наприклад, в Швейцарії жінки остаточно отримали право голосу лише в 1991 році(!). В Віденський філармонічний оркестр вперше за його історію прийнято жінку (арфістку) в 1997 році. Рух другої хвилі зародився на початку 1960-х для досягнення рівності за межами виборчого права, такими як ліквідація фактичної дискримінації жінок через стать у всіх областях буття, і триває донині.

Наталія Кобринська

В Україні перші жіночі організації почали з'являтися в 2-й половині 19 ст. На заході Україні першою жіночою організацією стало засноване за ініціативою Наталі Кобринської 1884 у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ) «Товариство руських женщин». Кобринській вдалося налагодити співпрацю з українками на теренах Російської імперії, у 1887 році вона з Оленою Пчілкою видала альманах українок «Перший вінок». Книга ввійшла в українську історію як перша жіноча збірка. Яскравим прикладом боротьби за права жінок є також Мілена Рудницька, Голова центральної управи Союзу українок (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславі (1934), Світового Союзу Українок.

Протягом десятиліть радянської влади українці разом із рештою радянських людей щорічно відзначали 8 березня, яке з 1921 року мало статус державного свята, а з 1965 року навіть було оголошено вихідним днем. Однак, первісну ідею цього свята в СРСР спотворили до невпізнання. Свято повністю позбавили політичного протестного сенсу та перетворили на свято «весни, краси та жіночності», коли нікому вже й на думку не спадало згадувати про дискримінацію жінок. Власне, ідея, яка лежить в основі Міжнародного жіночого дня, – ідея рівності прав та можливостей людей незалежно від статі – є однією з підвалин сучасної європейської демократії. Тож, 8 березня має бути не нагодою для привітань та подарунків жінкам, а приводом привернути увагу  до питань гендерної нерівності, серед яких недостатня представленість жінок у політичній сфері, в органах влади, на керівних посадах, дискримінаційні практики у сфері зайнятості тощо.

Жіноча історія доводить, що боротьба за свої права не була даремною, вона мотивує робити нові кроки вперед і дійсно змушує пишатися тим, що були жінки, які не боялися висловлювати власні міркування відкрито, займалися просвітницькою діяльністю, виходили на демонстрації, не зважаючи на соціальне осудження, гніт, переслідування та виборювали права не тільки для себе, а й для майбутніх поколінь.

У цей день пропонуємо добірку книжок, з яких можна дізнатися про жінок минулого, що наполегливо боролися за зміни, якими зараз насолоджуються сучасні люди та відзначити досягнення жінок у різних сферах людської діяльності в минулому та в наші дні.

Наталена Королева: життя, сповнене пригод

 

135 років тому, 3 березня 1888 р., народилася українська письменниця, лексикограф, єгиптолог, археолог і театральна актриса Наталена Королева. Якщо б хтось вирішив написати біографічний роман про цю непересічну жінку, то йому не довелось би нічого вигадувати, бо життя Наталени було суголосно тим часам, в які їй довелося жити, - буремне і драматичне. Судіть самі.

Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена – саме так звучить повне ім’я письменниці, бо її матір була графінею із старовинного іспанського роду. А батько, польський граф Анджей Єжи Дунін-Борковський, походив зі старовинного українсько-литовського роду Домонтовичів.

На жаль, мати Наталени померла пологами, і батько, під впливом цієї трагедії, не зміг бачити доньки і віддав її на виховання своїй матері, Теофілі, яка мешкала у селі Великі Борки на Волині. А сам, як учений-ентомолог та член Паризької академії наук подався в тривалі наукові мандри по Цейлону, Індії та Африці. Наталена не бачила свого батька 17 років.

Коли дівчинці виповнилося 5 років, бабуся померла і Наталену відвіз до Іспанії її дядько. Згодом її віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у Франції, де Наталена провела 12 років. Там вона студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто вона бувала у своїх іспанських родичів, вчилася їздити верхи, фехтувати, стріляти.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

 

Міжнародний день рідної мови запроваджено ЮНЕСКО з метою максимального збереження мов всіх народів планети та шанобливого ставлення до них. Вперше його відзначили в 2000 році, й відтоді щорічно святкують 21 лютого. Саме цього дня 1952 року в місті Дакка, що зараз є столицею Бангладеш, через мовний конфлікт сталася загибель чотирьох студентів.

Міжнародний день рідної мови покликаний спонукати уряди й населення всіх країн захищати й розвивати мову кожного народу, що існує на планеті. Своєю особливою мовою будь-яка етнічна спільнота завжди вирізняється з-поміж інших.

Кожна мова — це набагато більше, ніж просто слова. Рідна мова є носієм цінностей та знань, які передаються з покоління в покоління в якості нематеріального культурного спадку. В мові концентруються національні традиції та цінності. Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, пережила свого часу русифікацію та знецінення.

Але наша мова вистояла та зміцніла!

З кожним роком носіїв рідної мови стає дедалі більше, українці бажають повернутися до мови своїх предків та відновити втрачене за часи російської мовної колонізації України. Війна також спонукає переходу на українську мешканців зросійщених регіонів.

Щоб віддати шану своїй рідній мові, цього дня варто дізнатися про неї щось нове. У цьому вам допоможуть сучасні книги про українське мовлення, презентовані на віртуальній виставці «Рідна мова калинова».

Всі зазначені книги є в бібліотеках нашого району. 

Гра в асоціації ##9-10: малюй і читай

 17 лютого в країнах Європи відзначають День кота🐈 (а загалом в календарі існує біля 10 дат, присвячених цим неймовірним істотам). 

Коти і кішки - дивовижно добрі і граціозні, мудрі та ласкаві тварини. Коти керують людськими життями, як пухнасті маленькі боги, і були улюбленими членами родини ще задовго до єгипетських пірамід. Ніхто не стане заперечувати, що коти здатні якимось магічним чином додавати затишку нашим домівкам, допомагають нам розслаблятись та позбавитись від стресу. Наші захисники, які прихистили у себе в бліндажах безліч котів-безхатьків, не дарма називають їх «антистрес».

Котам присвячували книги, картини, фільми. Це ідеальний день, щоб згорнутися калачиком на дивані зі своїм котом, подивитись фільм, чи почитати одну з цих цікавих котячих історій.

Вочевидь, сьогодні героями наших картин-розмальовок є саме коти.

Перша картина прямо вказує на головного героя казки Шарля Перро «Кіт у чоботях». Пригоди незвичайного кота у казці Шарля Перро захоплюють не тільки малят, але й дітей старших за віком. Розумний і спритний кіт, що розмовляє, як людина, ходить у чоботях і носить капелюх з пір’їною, допомагає своєму хазяїну не лише позбутися злиднів, а й знайти своє кохання та отримати півкоролівства. 

Ще одна картина-розмальовка, на якій зображено маленьке веселе кошеня, нагадала книжечку Єви Сольської «Кошеня і Сонечко». Це захоплююча історія рудого котика Боні, який вперше в житті зустрівся сам на сам з невідомим звірятком, яке називають сонечко. Маленький жучок яскраво червоного кольору, з круглими цяточками на спині, сів головному герою прямо на ніс. Боні, як справжній детектив, намагається розгадати загадку, чому цей жук отримав саме таку назву. Чи зможе Боні знайти розгадку, та з якими труднощами він стикнеться читайте в книзі.

 

Обійміть і погладьте свого пухнастого володаря, якщо він у вас є, нагодуйте його смачненьким та відсвяткуйте День кота разом.