Книгосвіт: про книги, події, бібліотеки: День Європи в Україні

День Європи України – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між

державами, який ґрунтується на спільних цінностях та інтересах. З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року. У День Європи мешканці України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту. День Європи для України означає багато чого. Адже наша країна прагне стати повноцінною європейською державою та увійти до Європейського Союзу. День Європи святкується в усіх великих та маленьких містах. Повсюди відбуваються святкові концерти, вистави, іноземці з усіх європейських спільнот, які знаходяться на території України, розповідають українцям про життя у Європі, про історію та культуру інших держав.

Офіційно історія Європейського союзу починає свій відлік з укладення 18 квітня 1951 р. Договору про заснування Європейського обєднання вугілля і сталі, що поклало початок економічній і політичній інтеграції Європи. Учасниками його стали шість держав - Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина і Франція, які підписали договір. 25 березня 1957 року країни-учасниці об'єднання підписали Договір про заснування Європейського економічного співтовариства та договір про утворення Європейського співтовариства з атомної енергії. 14 червня 1985 року в селищі Шенген, розташованому на території Великого герцогства Люксембургського, укладено договір про скасування паспортного контролю на внутрішніх кордонах держав, які приєднуються до угоди. Конвенція про ратифікацію Шенгенської угоди набула чинності з 1 вересня 1993 року.

7 лютого 1992 відбулося підписання Маастрихтської угоди про створення Європейського союзу, якою започатковано створення економічного і валютного союзу. З набутям чинності цією угодою Європейські співтовариства почали називати Європейським Союзом.

2 жовтня 1997 року укладено амстердамський договір, який розширив сферу соціальної політики ЄС, розвинув інститут європейського громадянства, розширив повноваження Європарламенту, Ради Міністрів і голови Євро комісії, посилив відкритість у процесі ухвалення рішень ЄС, зміцнив механізм спільної зовнішньої політики, політики безпеки та ін.

Із 70-х років минулого століття відбувалося розширення Європейського Союзу, яке триває й досі.

Після проголошення незалежності відбувається кардинальна зміна зовнішньополітичного курсу України. Вже у Постанові Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р."Про реалізаціюДекларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх відносин " Уряду було доручено "спрямувати зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР у загальноєвропейському процесі". У 1993 р. Верховна Рада України прийняла постанову "про основні напрями зовнішньої політики України", де вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні.

Бажання України співпрацювати з ЄС було висловлено Президентом України Леонідом Кравчуком 14 червня 1994 р. в Люксембурзі під час підписання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС.

Дату підписання даної угоди можна вважати завершенням початкового етапу становлення відносин між Україною і ЄС, протягом якого відбулося визнання незалежності української держави з боку ЄС і країн її членів.

Співпраця між Європейським Союзом та Україною

Природне прагнення України до поступового залучення до європейських і світових політичних, економічних, гуманітарних та інших процесів пов'язане, головним чином, з вирішенням важливих внутрішньо- і зовнішньополітичних завдань. Активна участь України в процесах розширення європейських та євроатлантичних структур все тісніше пов'язується із національними інтересами нашої держави.

Цей свідомий вибір України, закріплений в "Основних напрямах зовнішньої політики України", неодноразово підтверджувався президентами України у посланнях до Верховної Ради, на різних міжнародних форумах, знаходив закріплення у відповідних рішеннях і заявах, що приймалися за підсумками двох та багатосторонніх зустрічей і переговорів у рамках європейських та євроатлантичних структур. Важливою подією в цьому плані можна назвати заяву Президента Л. Кучми під час виступу у Німецькому товаристві зовнішньої політики. У ній, зокрема, наголошувалося, що "Одним зі стратегічних пріоритетів зовнішньополітичного курсу України є європейський напрям, під яким ми розуміємо свою активну участь як у виробленні майбутньої загальноєвропейської архітектури, так і активне співробітництво з діючими європейськими структурами - ОВСЄ, НАТО, ЄС, ЗЄС".

Європейський вибір України зумовлюється не лише національними інтересами нашої держави, але й усвідомленням необхідності загальноєвропейської інтеграції як важливого чинника державної незалежності, безпеки, політичної стабільності, економічного розвитку та соціальної злагоди у суспільстві. Поступово євроінтеграція стає важливою складовою реальної політики держави, "перспективною метою української зовнішньої політики", що тепер зазначають уже й західні політологи. Свідченням цього є вироблення системного підходу до підвищення інституційної спроможності органів виконавчої влади в реалізації державної євроінтеграційної політики.

Правова основа співпраці між Україною та ЄС

Формально відносини між Україною та Європейським Союзом започатковані ще в грудні 1991 року, коли міністр закордонних справ Нідерландів, головуючої на той момент в ЄС країни, у листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України. Ідею євроінтеграції України достатньо чітко визначено в "Основних напрямах зовнішньої політики України" та програмі "Шляхом радикальних реформ," прийнятій Верховною Радою 1994 року. Реалізовуючи цей курс, Україна розпочала конкретну роботу з налагодження відповідних контактів з Європейською Комісією. 1 березня 1998 року набула чинності Угода про партнерство та співпрацю між Україною та Європейським Союзом, підписана президентом України
А. Кравчуком у Люксембурзі (14.06.94). Уперше Указом Президента затверджено "Стратегію інтеграціїУкраїни до ЄС" (11.06.98). Цього ж року делегація України на Парламентській Асамблеї Ради Європи наголосила на тому, що вступ до Євросоюзу є стратегічною метою України.

Угода про партнерство та співпрацю становить основу двосторонніх відносин з ЄС і передбачає стосунки в політичній, торговельній, економічній і гуманітарній сферах. Згідно з її положеннями створено та діють на постійній основі Рада та Комітет із питань співпраці, а також Комітет з питань парламентської співпраці між Україною та ЄС. Суттєвим доповненням стало створення шести підкомітетів і робочих груп із ключових напрямків співпраці в рамках Угоди патнерства та співпраці, у тому числі з питань торгівлі та інвестицій; економіки, фінансів і статистики; енергетики, ядерних питань і довкілля; митної, прикордонної співпраці, боротьби з "відмиванням" грошей і наркобізнесом; транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; вугілля, сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів.

Враховуючи наближення дати завершення дії угоди, Україна та ЄС розпочали консультації щодо укладення нового базового договору із тимчасовою назвою "Нова посилена угода" між Україною та ЄС (05.03.07). На період до укладення нового договору чинність УПС, відповідно до її положень, автоматично пролонгується на рік. Слід зазначити, що в січні 2008 року розпочалися переговори щодо змісту нової угоди та її оновлених концептуальних положень.

Важливе значення для становлення стратегічних взаємовідносин з Європейським Союзом мало схвалення Радою з питань співпраці "Спільної стратегії ЄС щодо України" (11.12.99), яка передбачає підтримку процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, розв'язання спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті, зміцнення співпраці між ЄС та Україною в контексті розширення Євросоюзу. Був ухвалений План дій ЄС у сфері юстиції і внутрішніх справ в Україні (2002); Верховною Радою схвалено програму діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту" (06.04.2000), однією зі стратегічних цілей якої визначено інтеграцію України до Європейського Союзу; Президентом України затверджено Програму інтеграції України до ЄС (14.09.2000), яка мала стати головним інструментом реалізації євроінтеграційної підготовки.

У контексті зміцнення правової основи співпраці між Україною та ЄС варто розглянути низку угод, що підписані протягом 1993-2004 років, серед них угоди про торгівлю текстильною продукцією та деякими сталеливарними виробами, інституційні засади створення міждержавної системи транспортування нафти та газу, співпрацю в сфері керованого термоядерного синтезу, співпрацю між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством у сфері атомної енергії та ядерної безпеки тощо.

Паралельно з політичним діалогом активно розвивається економічна співпраця, обсяг якої поступово зростає та становить важливу складову відносин між Україною та ЄС. Український ринок стає відкритим для продукції ринків ЄС більшою мірою, хоча у сфері торговельно-економічних відносин основним критерієм оцінки для нашої держави є рівень доступу української продукції до ринків країн - членів Євросоюзу.

Євросоюз виконав значну роботу щодо створення інституційного механізму забезпечення необхідного рівня співпраці з нашою країною. Хоча цей механізм ще не вирішує питання щодо найближчої повної інтеграції України до Європейського простору, він відкриває певну перспективу переведення відносин між Україною та ЄЄ від налагодження необхідних контактів щодо визначення правових меж двосторонніх відносин і співпраці до істотного рівня економічної інтеграції, включаючи можливість отримання доступу до внутрішнього ринку ЄЄ. Є підстави дійти висновку, що Євросоюз такою самою мірою зацікавлений у демократичній Україні, як і Україна в ЄС.

Інституційне забезпечення співпраці України та ЄС визначено Стратегією інтеграції України до ЄС, рішеннями президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Протягом останніх років розпочато роботу різних органів у структурі виконавчої влади та органів зовнішніх зносин. Окремі із цих органів продовжують функціонувати, більшість - відповідно до Указів президента В. Ющенка та в зв'язку із так званою "новою філософією зовнішньої політики України" припинили свою діяльність. Однак цей факт у цілому демонструє налаштування України на співпрацю з ЄС і готовність виконувати умови євроінтеграційних процесів.

Головним завданням на шляху до європейської інтеграції є створення передумов, необхідних для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі, сутність яких визначатиметься успішним проведенням демократичних і ринкових реформ, подальшим поглибленням політичного діалогу та розширенням практичної співпраці з Євросоюзом у сфері зовнішньої політики та безпеки, інтенсифікацією співпраці у сфері юстиції і внутрішніх справ. Одним із критеріїв досягнення зазначеної мети є формування в суспільстві загальнонаціонального консенсусу щодо європейської інтеграції, адаптація вітчизняної економіки до наслідків членства в СОТ, проведення переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Посилення співпраці з ЄС у реалізації спільної зовнішньої і безпекової політики може служити ухвалення європейською стороною рішення про приєднання України до позицій і заяв ЄС з регіональних проблем і питань міжнародного життя. На користь поступового посилення взаємодії у цій сфері свідчать започаткування нового механізму діалогу - двосторонніх консультацій між Україною та Генеральним секретаріатом Ради ЄС з питань зовнішньополітичного планування, а також проведення щоквартальних консультацій політико-безпекового комітету у форматі Трійка ЄС - Україна.

Незважаючи на позитивні досягнення, відносини між Україною та ЄС складно назвати динамічними. Вони зміцнювались, але стратегічно не поглиблювалися. Попри появу численних українських внутрішніх нормативно-правових актів, якими на папері закріплювалася стратегічна мета членства України в ЄС, конкретні кроки з реалізації курсу на європейську інтеграцію були не надто помітними в українському суспільстві. Лише протягом останніх років під впливом низки факторів внутрішнього та зовнішнього характеру ситуація дещо змінилася.

Передусім, події в Україні 2004-2005 років, хоча й дістали різних оцінок, однак забезпечили безпрецедентне зростання уваги до нашої країни в усьому світі та в ЄС, зокрема. Верховний представник ЄС X. Солана, президенти Польщі А. Квасьнєвський і Литви В. Адамкус особисто брали участь у врегулюванні політичної кризи кінця 2004 року. До того ж, вихід ЄС на кордони з Україною у 2004 – 2005 роках унаслідок останнього розширення Євросоюзу значною мірою змінив ситуацію навколо перспектив України. Вступ до ЄС держав колишнього соціалістичного табору не міг не викликати гострих дебатів щодо євроінтеграційних намірів нашої держави. З іншого боку, розширення ЄС на Схід мало значний позитивний вплив на розвиток відносин між Україною та ЄС, оскільки в Євросоюзі з'явилася так звана "група друзів України", представлена центральноєвропейськими країнами із традиційними партнерськими зв'язками з нашою державою. Прихильність України до демократичного шляху розвитку сприяла ґрунтовній переоцінці ЄС своєї політики щодо України, пошуку нових, нестандартних інструментів і механізмів. Певну позитивну роль відіграла також поява нової зовнішньополітичної концепції ЄС - Європейської політики сусідства (ЄПС).

На спеціальному засіданні Ради з питань співпраці між Україною та ЄС (22.02.05) було ухвалено план дій Україна – ЄС – двосторонній політичний документ, що передбачає заходи стосовно розширення політичної співпраці та поглиблення економічної інтеграції України до ЄС. Основна мета документу, розрахованого на три роки, - досягнення якісно вищого рівня відносин України та ЄС, порівняно з існуючими в рамках УПС. Водночас план закладає значний дисбаланс дій і зобов'язань сторін: на Україну припадає переважна більшість зобов'язань у сфері внутрішніх демократичних перетворень, економічних реформ та адаптації національного законодавства до норм і стандартів ЄС у багатьох секторах економіки. Внесок ЄС до реалізації плану дій зводиться до технічної і фінансової допомоги, надання ринкового статусу економіці України у контексті антидемпінгових розслідувань (2005, лютий), поглиблення співпраці в межах регіональної безпеки, поширення на Україну фінансування Європейського Інвестиційного Банку, поглиблення секторальної співпраці, участь України у тематичних програмах ЄС. Найголовнішим внеском ЄС у межах плану дій є проголошення перспективи поглибленої економічної інтеграції України до ЄС після належного проведення внутрішніх політичних, економічних реформ, що, безумовно, полегшить доступ до внутрішнього ринку ЄС.

В Україні цей документ одразу було сприйнято як своєрідне домашнє завдання, що необхідно виконати перед подачею заявки на вступ до ЄС. Це цілком виправданий підхід, оскільки суть процесу європейської інтеграції полягає, перш за все, у його змістовному наповненні, забезпеченні належним рівнем внутрішнього розвитку всіх сфер життя держави.
Таким чином, виконання низки завдань, окреслених Планом дій Україна - ЄС, залишається пріоритетом для України, як з погляду зовнішньополітичного курсу, так і внутрішніх потреб розвитку держави.

Прагнення України до повноцінного членства в ЄС

Отримання статусу повноцінного члена ЄС, як стратегічна мета України була вперше задекларована президентом України Віктором Ющенком одразу після його обрання на початку 2005 року.

Хоча в дискусіях українськими посадовцями і політологами називалися декілька конкретних дат можливого набуття членства, на цей час офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства. Адміністрація президента поставилася критично до запропонованого статусу відносин у рамках сусідства.

У березні 2007 року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Ця пропозиція хоча і викликала набагато сильнішу реакцію української держави, все ж не містила конкретних планів приєднання України до ЄС у найближчому майбутньому. Деякі західноєвропейські політики говорили про тимчасову «стомленість від розширення» європейських інституцій.

Співробітництво України і ЄС було проголошено ключовим зовнішньополітичним пріоритетом в інавгураційній промові Президента Леоніда Кучми (листопад 1999р.) і визначена в урядовій програмі (початок 2000р.) стратегічною метою держави. Саме ці дати можна вважати початком нового етапу розвитку відносин України і ЄС - зміст якого полягає в матеріалізації гасла руху до Європи.

На початку нового тисячоліття Україна перебувала на етапі імплементації угоди про партнерство і співробітництво. Після набуття чинності угоди 1 березня 1998 р. був остаточно сформований механізм двостороннього співробітництва між Україною і ЄС, що включає регулярні політичні контакти на найвищому рівні. "Стратегія інтеграції України доЄвропейського Союзу" визначила основні пріоритети виконавчої влади України на період до 2007 р.

Розпочато роботу по гармонізації законодавства України з нормами і стандартами ЄС. Зокрема, прийнято постанову Уряду від 1998 р. про запровадження механізму адаптації законодавства до законодавства ЄС, затверджено Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС (16 серпня 1999 р.). На четвертому засіданні Міжвідомчої координаційної ради (14 квітня 2000 р.) було затверджено План роботи з адаптації законодавства., який передбачив розробку 50 проектів законів України та постанов Уряду з урахуванням основних положень законодавства ЄС. Указом президента України була створена Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Наступним етапом співробітництва України і ЄС стало підписання в Женеві 19 червня 2000 р. Декларації Україна ЄАВТ, де визначені основні напрями і правові засади співробітництва сторін, а також отримання Україною статусу країни з ринковою економікою у антидемпінгових справах ( постанова Ради ЄС від 9 жовтня 2000р.).

Україна – єдина держава не член ЄС, у якій на державному рівні відзначається День Європи . Щорічне відзначення згаданого заходу в нашій державі започатковано Указом Президента України від 19 квітня 2003 р. № 339, яким встановлено третю суботу травня датою святкування в Україні Дня Європи.

Упродовж останніх років успішно апробовано практику широкомасштабного святкування Дня Європи у регіонах України. За сприяння Представництва ЄС в Україні та посольств держав-членів ЄС спільно з обласними, міськими та районними державними адміністраціями в обласних центрах та містах України щорічно проходять повномасштабні святкові заходи. Крім участі в офіційному відкритті святкування Дня Європи, відбуваються зустрічі послів держав-членів ЄС з представниками органів місцевих та обласних влад, студентами та викладачами місцевих університетів, представниками неурядових та громадських організацій, засобів масової інформації.

Багаторічний досвід організації Дня Європи в Україні вказує на те, що цей День поступово стає справою державного значення і відіграє непересічну роль у формуванні громадської думки в Україні про майбутнє нашої держави в європейській сім’ї народів.

Відзначення Дня Європи в Україні − це важливий крок у зміцненні самоідентифікації України як європейської держави, причетної до традицій і цінностей Європи. У цей день жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії усіх націй континенту.

Україна — найбільша європейська країна, яка заявила про своє бажання увійти до європейського співтовариства. Європейська інтеграція України та її ефективна модернізація залишаються визначальними державними пріоритетами на сьогоднішній день. Тому важливо, щоб учні більше дізнавались про європейські країни, рівень їхнього розвитку та місце в світі.

Інтернет ресурси:

https://studfile.net/preview/6343751/page:20/