четвер, 15 листопада 2018 р.

Держпрому - 90, та ювіляр виглядає молодше


  Хто не бачив Держпром, той не був у Харкові, і навпаки. Є така приказка у харків’ян, вірним буде і те, і інше.
     З усіх архітектурних рішень, здійснених у Харкові на початку 20 століття, найбільше зацікавлює ансамбль, що є головною домінантою площі Свободи. В історії його створення  відбилася ціла епоха розвитку радянської архітектури. Першою найбільш величною пам'яткою нової архітектурної течії став Будинок державної промисловості. Держпром - пам'ятник архітектури конструктивізму, символ Харкова та цього стилю. Будівництво велося з 1926 по 1928 рік. Поряд з комплексами Успенського собору і «Дзеркальним струменем», пам'ятником Тарасу Шевченку, Кафедральним Благовіщенським і Покровським соборами, житловим будинком по пл. Конституції, 2 (відомим як «будинок зі шпилем») Держпром  входить до списку «Сім чудес Харкова».
  І хоча нині, у світі розвинених технологій, 13-поверховим хмарочосом нікого не здивуєш, тоді це був один з перших в Україні висотних будинків та одним з найвищих не лише на території Радянського Союзу, а й Європи.
   Харківська висотка і досі вражає уяву своєю масивністю, нагромадженням башт різної висоти та численних переходів. До того ж будівля цінна як в історичному, так і в архітектурному планах.
   Держпром не можна не помітити. Будинок державної промисловості  розпластав  дев'ять під'їздів з повітряними переходами на площі Свободи, що в самому центрі міста. Стоячи під бетонною громадою будівлі, відразу розумієш, хто тут господар: висота будівлі з телевежею - 108 метрів.
   Знизу догори видно тільки незліченні вікна цієї будівлі загальною площею 50 тис. кв. м, та вишку обласного телебачення, що світиться вночі. Та якщо подивитися на Держпром здалеку, він, як на панорамному фото, постане перед вами у всій красі.
 
   Цього року Держпрому - 90 років, але ювіляр, як кажуть, виглядає молодше. Після недавнього ремонту виблискують на сонці величезні вікна та вітражі. Матово відсвічують свіжою штукатуркою стіни майже 74 тис. кв. м. Ваблять високі дубові вхідні двері з мідними ручками. М'яко погойдуючись, неквапливо, але надійно рухаються вгору оброблені деревом просторі ліфти, де є не тільки ліфтер, але і дротяний телефон з трубкою. У ліфтах є пам'ятка: 7 з 12 тутешніх ліфтів працюють без заміни від початку експлуатації у 1928 (!) році.
    Про Держпром писали багато. Будь-який харківський школяр вам скаже, що це перший на території Європи хмарочос, побудований з монолітного залізобетону в рекордні строки - з 1925-го по 1928-й роки. На будівництво споруди пішло більше 1000 вагонів цементу, майже 4 тисячі вагонів граніту і 40 тисяч квадратних метрів скла. За архівними матеріалами, найняті для будівництва п'ять тисяч жителів Харкова і області (а в авральні місяці - до п'ятнадцяти тисяч, з залученням вихованців ремісничих училищ і кадрових робітників підприємств), працюючи у три зміни, лопатами викопали котлован обсягом 20 тис. кубометрів і вивезли землю за місто на возах. Вантажівок не вистачало: їх на будівництві було лише 14. Тобто, будівля побудована всього за 2,5 роки мало не вручну.
   До речі, при ритті котловану 6-го під'їзду були знайдені кістки мамонта. Сьогодні вони знаходяться у музеї природної історії на вул. Трінклера.
 Проект для Харкова, тоді столиці України, був розроблений групою архітекторів-конструктивістів з Ленінграда на чолі з Сергієм Серафімовим. Його подавали на всесоюзний конкурс під шифром "Непроханий гість" і він був визнаний найкращим. Будівля призначалася для тодішньої радянської управлінської еліти. Тут розміщувалися наркомати, главки, управління та департаменти. Кажуть, коли в 1929 році здавали Держпром, цей велетенський будинок викликав всесвітній ажіотаж. Побачити, як його зводять, в 1928 році приїжджали до тодішньої столиці України Теодор Драйзер («чудо, побачене в Харкові») і Максим Горький Це чудова гармонія, вираз могутнього духу робітничого класу. Дорогі товариші, любі мої люди! Ось так само міцно, високо, широко продовджуйте будувати!»), а Анрі Барбюс потім написав про нього статтю «Будинок-гора» в паризький «Монд».  А В. Маяковський написав:
https://www.castles.com.ua/clear.gif«Там, где вороны бились, над падалью каркав
в полотно железных дорог забинтованный,
столицей гудит украинский Харьков,
живой, трудовой, железобетонный».
   Зараз у Держпромі, як і раніше,  розміщуються всілякі управління і департаменти органів влади — облдержадміністрації та облради.
   Цікавим фактом є те, що у 1926 році  робітком відрядив головного інженера Павла Роттерта за кордон для вивчення досвіду будівництва (таких великих об'єктів в СРСР ще не будували). Тоді репресії ще не почалися, і його німецьке походження не завадило йому виїхати з СРСР і повернутися, щоб продовжити будівництво століття.
   У ті роки преса широко висвітлювала це будівництво. У харківському обласному архіві серед документів знаходиться унікальний номер газети "Комсомолець України" від 1 листопада 1928 року під заголовком "Залізобетонне серце починає битися" - про закінчення будівництва Держпрому і можливості функціонального використання його приміщень.
   
Відкриття хмарочоса відбувалося, як водиться, під річницю жовтневої революції.  26 жовтня 1928 року на затвердження в робітком був поданий ескіз "карнавального трактора" для участі в урочистостях з нагоди завершення будівництва. Зазначено, зокрема, що в ніч з 7 на 8 листопада на будівлі Держпрому повинні були включеними  всі лампи ілюмінації - "для феєрично гарної картини". Ця будівля призначалася для розміщення таких організацій, як Раднарком, Промбанк, Держторг, Зовнішторг, Держплан, "Південсталь", "Хімвугілля", "Металосиндикат", "Цукротрест"... Розрахований Держпром був на п'ять тисяч співробітників. Таку масу народу треба нагодувати, тому у будівлі планувалася кооперативна кав'ярня-ресторан: їжу, приготовану внизу, на механічній фабриці-кухні, спеціальні конвеєри-ліфти повинні доставляти нагору, до їдців-клієнтів.
  На третьому поверсі в центрі будівлі планувався власний клуб, і експонатами першої виставки мали були роботи раціоналізаторів. Для задоволення естетичних потреб планувалася  бібліотека з 150 тисячами книг.
   Щоб обслуговувати всі установи у будівлі потрібні електро-механічний і слюсарний центри, майстерню з ремонту годинників ( а їх аж 150 ), поштово-телеграфну контору і центр експедиції, який замінить сто кур'єрів. Планувався  пункт швидкої допомоги та експедиція з доставки газет і журналів: одних газет - 10 тисяч  примірників. Мріялося  у Держпромі і  про власну абонементно-театральну касу, і перукарню. А для того, щоб працівникам було легше добиратися до роботи - трамвай всіх не забере! - потрібен веломотокіоск, де транспорт можна буде придбати у розстрочку. І, нарешті, гордість будівлі - власна телефонна станція. Примітно, що Сіменс, німецький підприємець, просив за обладнання для цієї станції кілька десятків тисяч карбованців, а місцевий співробітник на прізвище Май-Зонне все зробив за 8 тисяч. Був і політ фантазії, що для відпочинку та оздоровлення працівників Держпрому на пласких дахах корпусів висотної будівлі розмістять солярій, тенісні корти і волейбольні майданчики. Медики стверджували, що на висоті 13-го поверху повітря можна порівняти з гірським, і тому тут корисно бувати хворим на туберкульоз. До реалізації таких деталей проекту справа не дійшла, але будівля Держпрому, навіть без солярію, вийшла вражаючою.
Подібна кам’яна гора була побудована трохи раніше в американському Детройті. Мова йде про монолітну офісну будівлю заводу "Дженерал моторз", що стала творчою знахідкою відомого промислового архітектора Альберта Кана. Проте на цьому схожість закінчується. Якщо монументальна і помпезна будівля у Детройті зовні нагадує споруди часів наполеонівської імперії, то Держпром, згідно з задумом Серафімова, це завод, який став палацом.
   Не всі знають, що для будівництва Держпрому українські хіміки розробили перші будівельні суміші, де до складу сухої штукатурки, яку розводили водою, входила і слюда. Вкриті такою штукатуркою стіни виблискують на сонці, створюючи ефект ошатності всієї споруди. Багато нинішніх будівельних технологій мають прототипи, випробувані під час будівництва Держпрому. Для виробництва скла для Держпрому - а його тут стільки, що, викладене в один шар, воно б накрило всю площу Свободи в 11 га, у Лисичанську, свого часу спеціально
збудували завод, який і нині зберігає свій профіль. У будівлі Держпрому не використано дерево, окрім як у віконних рамах, дверях і паркеті підлоги. Фактично, весь Держпром - величезна бетонна скульптура, відлита у дерев'яній оболонці. Під час будівництва всі робочі кімнати були обладнані однаково. У кабінетах, де засідали члени уряду України, включаючи голову Раднаркому, був такий самий інтер'єр,  як і в кімнатах друкарок.
 Конструкція Держпрому дозволила йому пережити війну і бомбардування, хоча німці  не прагнули зберегти цей шедевр. Відомий факт, що під час окупації Харкова у 1941-1943 роках на першому поверсі була стайня, на інших поверхах жили мавпи, які втекли з розташованого поруч з будівлею зоопарку. У серпні 2008 року трьом макакам було зведено  пам'ятник на території зоопарку. Сама ж будівля пережила бомбардування, обгоріла і втратила все скло, була відновлена у повоєнні роки.
Під Держпромом у підвалі як історичний експонат збереглася вузькоколійка. Держпромом прокладені туристичні стежки та екскурсантів  у підвал не водять, а там є котел, який лишився від колишніх часів. Чесно відслужив своє і тепер вікує у теплі й турботі. Доторкнувшись до чавунного боку можна намацати випуклі букви: Луганський вагонобудівний завод...У будівлі є музей, але цей експонат вирішили залишити на своєму робочому місці, так він виглядає більш природньо. У  самому ж музеї більше сотні експонатів: фотографії, мармурова плита з іменами перших будівельників Держпрому, простеньке канцелярське обладнання, включаючи лічильну машинку 30-х років і друкарську - 50-х, мідні ручки для дверей кабінетів чиновників (мідь, кажуть, нетерпляча до мікробів), дивовижні ручки-шпінгалети для подвійних віконних рам, старовинні механічні годинники, що колись прикрашали коридори будівлі, люстри, плафони...У вестибюлях, як і в  минулому, з високих стель звисають люстри на позолочених ланцюгах.
   Виходячи з будівлі можна потрапити у світло прожекторів - виявляється, поляки і українці знімають на фоні Держпрому політичний трилер з життя британського журналіста Гарета Джонса, який здобув популярність дослідженням про Голодомор в Україні. Фільм знімають за підтримки Держкіно України і він з’явиться 2019 року. Втім, харків'ян зйомками не здивуєш: у Держпромі кілька років тому знімали фільм "Дау" про життя нобелівського лауреата, фізика Лева Ландау, що правда, доля стрічки невідома.У цьому ж таки місці українські режисери зняли частину епізодів відомого фільму "Поводир" - про бандуристів, розстріляних більшовиками. А у зйомках були задіяні і харків'яни.  
Але, гадаємо, що фільму гідний і сам Держпром, причому не просто як декорація для кіно, а як головний герой. Адже ще у 2000 році Держпром став одним з дванадцяти офіційних символів Харкова. А у 2004 році в Харкові учасники міжнародної науково-практичної конференції "Конструктивізм в Україні" одностайно проголосували за внесення Держпрому в попередній список пам'ятників ЮНЕСКО. У травні минулого року Держпром було включено до цього списку. У минулому січні будівля Держпрому, зареєстрована раніше в реєстрі пам'яток місцевого значення, була занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як об'єкт культурної спадщини національного значення.
   Нині з міжнародними організаціями готові та узгоджені  всі документи з історії, техніки, стану будівлі Держпрому щодо гарантій держави - у рамках програми з отримання для Держпрому нового статусу: об'єкта Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Очікується, що це питання розглянуть до кінця 2018 року, однак спрогнозувати, скільки часу займе процес, поки неможливо.

    То ж, вітаємо Держпром, а ця добра звістка  - подарунок до майже вікового ювілею.


Немає коментарів:

Дописати коментар