Рудоволосі герої книжок: до Всесвітнього дня рудих

 

26 травня всі рудоволосі представники населення планети відзначають своє особливе свято – Всесвітній день рудих.

Якщо ви щасливий володар рудого волосся, сьогодні ваш день, який неодмінно варто відзначити!

Люди з сонячним кольором волосся яскраві, веселі, несуть з собою відчуття радості. Вони дійсно виглядають немов поціловані сонцем. Вони як яскрава плямка у сірому натовпі.

Психологи вважають, що діти-«рудики» непосидючі, надмірно цікаві і загадкові. Їх настрій може швидко змінюватися, і дуже складно вгадати, чого чекати в наступну хвилину від такої дитини: посмішку або черговий каприз. Підростаючи, вони ніби занурюються в свій нереальний світ, любить грати на самоті і уявляти себе героями своїх вигаданих історій.

Звісно, що дитячі письменники не оминули увагою рудоволосих героїв, бо кого, як не їх зробити головними бешкетниками, мрійниками та шукачами пригод?



Пропонуємо вам добірку дитячих книжок, де головними героями є рудоволосі діти

Всеволод Нестайко  «Тореадори з Васюківки», «Чарівні окуляри»

Твори класика української літератури для дітей Всеволода Нестайка відрізняються веселими і захоплюючими пригодами, фірмовим авторським гумором, а також яскравими персонажами, що мають вогняну шевелюру.

Головний герой повісті «Тореадори з Васюківки» - п'ятикласник Ява Рень – має руде скуйовджене волосся і рясно вкрите веснянками обличчя. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр.

Герой повісті «Чарівні окуляри» так розповідає про себе: «Мене звуть Вася. Вася Богданець. Але в класі всі називають мене Рудий Африканський Їжачок. Або Африканець. Або Рудий Їжачок. Або просто Їжачок. Рудим Африканським Їжачком мене Ромка Черняк назвав, лідер нашого класу. Ми тоді Африку з географії проходили. А волосся в мене справді руде, як жар. І настовбурчене, як голки в їжачка. Та я не ображаюсь на те прізвисько. Рудим мене змалку завжди називали, з дитячого садка. І я звик. Та й не в усіх це слово звучить образливо. Мама, наприклад, називає мене "Сонечко моє руденьке!".

Окрім Васі руде волосся має ще один його однокласник з промовистим ім’ям Рудик Руденко. «Важко було знайти когось, чиє ім’я і прізвище так би його характеризували. Рудик Руденко був рудий, як жар, ще рудіший за мене, бо такого веснянкуватого я ще ніколи не бачив. І обличчя, і шия, і руки — все було у рудому ластовинні».

Андрій Кокотюха  "Таємниця Зміїної Голови"

Головні герої - близнюки Андрій та Варвара Рудики: «Андрій… веснянкуватий. Руде волосся стояло сторчака. Варвара …руде волосся та великі очі…»

Шукачі скарбів повертаються! Тепер герої, котрі одного разу вже розкрили таємницю козацького скарбу, вирушають на мальовниче Поділля. Тут є старовинний княжий замок і похмурі лабіринти підземних печер. Колись у цих краях гуляв народний месник Устим Кармелюк. Вороги називали його розбійником. І десь там сподвижники Кармелюка заховали великий діамант небаченої краси. За скарбом, звісно, полюють лихі люди. Вони хочуть забрати собі не лише діамант, а й увесь замок. Чи вдасться нашим героям — Данилові, Богданові, Льоньці та їхнім новим друзям — випередити злодіїв і врятувати замок? Чи зможуть вони розгадати усі розбійницькі загадки? Що цього разу утворить шалений страус на прізвисько Футбол? Про це все ви дізнаєтесь із нового пригодницького детективу Андрія Кокотюхи.

Астрід Ліндгрен  «Пеппі Довгапанчоха»

Головна героїня Пеппі «Ось який вона мала вигляд: морквяного кольору волосся, заплетене в дві цупкі кіски, що стирчали, мов палички, ніс картоплинкою, весь поцяткований ластовинням..»

Дівчинка, для якої затісні будь-які рамки, — фантазерка, бунтарка, жартівниця. Неймовірно сильна. Неймовірно щедра. І трішечки самотня. Хочеш подружити з нею? Тоді мерщій розгорни книжку уславленої шведської письменниці Астрід Ліндґрен і поринь у пригоди Пеппі Довгапанчохи — доньки капітана, який став найсправжнісіньким негритянським королем.

Люсі Мод Монтгомері "Енн із Зелених Дахів"

Головна героїня Енн Ширлі «дівчинка з довгими рудими косами й допитливими сяючими очима»



Події цієї чудової книжки відбуваються в далекій Канаді, на острові Принца Едварда. На фермі Зелені Дахи живуть немолоді вже брат із сестрою, Метью й Марілла Катберти. Якось вони вирішили взяти із сирітського притулку хлопця, котрий міг би допомагати їм у господарстві. Проте їхньому здивуванню не було меж, коли виявилося, що замість хлопця до них прибула руденька худорлява дівчина, Енн Ширлі. І в цієї незвичайної істоти виявилася напрочуд химерна вдача!

О. Генрі "Вождь червоношкірих"

Головний герой - рудий Джонні Дорсет



Авантюристи Сем і Білл шукають легких грошей. Для цього вони розробили ідеальний план викрадення сина впливового містера Ебенезера Дорсета – неабиякого дуки за мірками маленького містечка. Дочекавшись слушної нагоди, Сем і Білл хапають хлопця та ховають його в печері, сподіваючись отримати від багатенького батька викуп 2000 доларів. Але малий, анітрохи не злякавшись, з головою поринає у пригоду, наче в захопливу гру. Хлопець проголошує себе Вождем червоношкірих і влаштовує справжнє випробування для викрадачів, які тепер мають грати за його правилами...

Марія  Паар «Тоня Ґліммердал»

Головна героїня твору, рудоволоса Тоня – безстрашна, спритна і вперта.



Тоня Ґліммердал — єдина дитина в Ґліммердалі. Такого жвавого дівчиська тут давно не було. Найкращий Тонин друг — непривітний Ґунвальд, якому 74 роки, і знають вони одне одного, як облуплених. Та чи справді це так? Коли Ґунвальд потрапляє в лікарню з переламом шийки стегна, Тоні відкривається його величезна таємниця, що навіки може зруйнувати затишне життя в Ґліммердалі. Поки весна воює зі снігом і змушує гори сяяти, а річку клекотіти, маленька шура-бура Ґліммердал із усіх сил прагне, щоб її найкращий у світі друг Ґунвальд був щасливий і знову почав грати на скрипці. Головний її девіз — спритність і самовпевненість!

Пауль Маар «Що не день, то субота»

Головний герой Субботик – невідома істота з «рудим волоссям, що стирчить, неначе голки на їжаку»

Дорослий пан Пляшкер боїться геть усіх - свого шефа, господині будинку... Його треба терміново рятувати. Зарадити зможе лише Суботик — руде створіння у водолазному костюмі, яке грається у футбол сирними кулями, залюбки з'їдає коміри і віконні ручки і здійснює найнеймовірніші бажання.

Дж.К. Ролінґ  «Гаррі Поттер і філософський камінь»

Рудоволоса родина Рона Візлі – найкращого друга Гаррі Поттера



Сирота на ім'я Гаррі живе під сходами у будинку дядька ті тітоньски Дурслі. Він поки що не знає, як потрапити на платформу дев'ять і три чверті, користуватися чарівною паличкою, та літати на мітлі. Але одного разу до нього прилетить сова із загаднковим листом, який запрошує його до навчання у Школі Чарів та Чаклунства, і з того дня його життя докорінно зміниться... Варто було лише потрапити до магічного світу, як непоказний сором'язливий хлопець стає у центрі уваги, бо він, виявляється, Хлопчик-який-вижив. Тепер на юного чарівника чекають захопливі пригоди у Гоґвортсі, справжні друзі та смертельна небезпека від давнього ворога його сім'ї. Чи стане йому до снаги боротьба зі злими чарами?.

Керстін Ґір  «Таймлесс. Рубінова книга»

Вся родина Монтроуз має руде волосся



Що б ви робили, якби раптом опинилися в минулому? Гвендолін Шеферд не переймалася цим питанням, поки не дізналася, що успадкувала від своєї пра-прабабусі ген мандрівника в часі. І тепер їй належить кожен день переноситися в минуле ... і з кожним днем таємниць і загадок стає все більше і більше. Що таке Таємниця Дванадцяти, хто полює на мандрівників у часі в минулому, і чому все навколо думають, що вона володіє якоюсь «магією ворона»? ...

Діана Вінн Джонс «Мандрівний замок Хаула»

Головна героїня Софі – «…дівчина з золотими руками й таким же золотаво-рудим волоссям».



Зла відьма перетворює Софі на старезну бабусю. Дівчина потрапляє в таємничий замок чарівника Хаула і укладає угоду з вогняним демоном, завдяки якому i рухається замок. На шляху до звільнення від закляття Софі доведеться розгадати багато загадок та побороти численні перешкоди.




Всі книги є в бібліотеках Слобідського району.

Всіх людей, які мають сонячний колір волосся, вітаємо сьогодні зі святом!

Свій серед чужих, чужий серед своїх: до 150-річчя від дня народження Павла Скоропадського

 

15 травня виповнюється 150 років з дня народження гетьмана Павла Скоропадського (1873-945) – однієї з найбільш знакових і найбільш суперечливих постатей українських Визвольних змагань 1917-1921 років.

Нащадок гетьмана вісімнадцятого століття Івана Скоропадського та, водночас, генерал-лейтенант російської армії (служив разом з Карлом Густавом Маннергеймом – майбутнім «батьком» національної Фінської держави) і колишній флігель-ад'ютант останнього російського царя Ніколая II; фундатор українських інституцій, будівничий незалежної держави та ідейний малорос, що ненавидів більшовиків, але був прихильником «россии без Ленина», залучав до співпраці «хороших росіян» і вбачав майбутнє України у складі нової «справедливої» російської федерації.

Історик Ярослав Грицак у своїй книзі “Нарис історії України.

Формування модерної української нації XIX–XX ст.” так охарактеризував останнього гетьмана України Павла Скоропадського: “Вирваний із звичного русла життя російського дворянина світовою війною і революцією, волею долі він був поставлений на чолі української держави. Російський офіцер, який чотири роки воював з німцями, в останній рік війни він змушений був опертися на їхню допомогу, залишаючись переконаним у перемозі Антанти. Не будучи демократом і сповідуючи консервативні погляди, він прагнув залучити до будівництва стабільної української держави найширші верстви, незалежно від їхнього соціального і національного походження. Логіка державного будівництва змусила його захищати українські інтереси, навіть якщо його влада опиралася на німецькі багнети, а більша частина міністрів говорила і думала по-російськи”.

Павло Скоропадський втримався на чолі української держави лише 7,5 місяців, але за цей час встиг зробити просто неймовірно багато для розбудови країни: Україна здобула визнання майже 30 країн світу, встановлено українську грошову систему, засновано банки; відновлено регулярний залізничний рух; підготовлено проект земельної реформи; налагоджено судову справу; оформлено автокефалію Української Православної Церкви; проведено українізацію школи всіх ступенів; розгалуджено мережу українських книгарень, засновано: Українську академію наук, Національну бібліотеку, Національний архів, Історичний український музей, Державний драматичний театр, Національну оперу, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр…

Свій серед чужих і чужий серед своїх, поступово Павло Скоропадський через свої русофільські погляди і уявлення України лише в складі російської держави втрачав довіру українців, і, водночас, також отримав зверхнє ставлення від вчорашніх «хороших руських», які, ховаючись від більшовиків, перебралися в більш-менш стабільну і заможну Україну, де й принишкли, але, із закінченням Першої світової війни і послабленням більшовицької навали, підняли голову і знову почали стверджувати перевагу «великоросів» над «неразумними малоросами». Ідея Скоропадського про створення з росіянами федерації рівних незалежних держав закономірно і передбачувано зазнала краху (сподіваюсь, ми, нарешті, засвоїмо цій історичний урок). 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський зрікся влади і таємно виїхав до Німеччини.

Зусиллями Павла Скоропадського у 1925 році створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. У роки Другої світової війни допомагав звільненню з німецьких таборів українських військовополонених і лідерів визвольного руху Степана Бандери, Андрія Мельника, Ярослава Стецька. Помер 26 квітня 1945 року від поранення під час бомбардування у Баварії.


Пропонуємо вам книжкову виставку про Павла Скоропадського, щоб дізнатися більше про цю непересічну людину. Всі книги, представлені на виставці, є в бібліотеках Слобідського району.

Ярослав Гашек: до 140-річчя від дня народження

 30 квітня виповнюється 140 років від дня народження Ярослава Гашека (1883-1923) - видатного чеського письменника-сатирика, драматурга, журналіста.

Гашек - людина з феноменальною пам’яттю, поліглот, мандрівник, анархіст та чудасій – за своє коротке життя він встиг змінити більше тридцяти адрес, повоювати у трьох арміях, пожити у двох імперіях, написати біля тисячі оповідань і підписатися приблизно сотнею псевдонимів.

Найбільшу популярність йому приніс відомий всім сатиричний твір "Походження бравого вояки Швейка". Саме в цьому романі антивоєнні погляди автора відобразилися у головному герої, солдаті, який саботує накази воєнного керівництва тим, що виконує їх точно так, як вимагають, та зазнає численних комічних пригод.

Пропонуємо згадати життєвий і творчий шлях Ярослава Гашека та відповісти на питання нашої вікторини.

Книга-ювіляр: "Поліанна" Елеонор Портер

110 років з часу публікації (1913) повісті Елеонор Портер «Поліанна»

Ніколи не здаватися, ніколи не опускати руки, як би важко не було. Оптимізм і віра у свої сили здатні творити чудеса. Якщо ти не можеш змінити обставини, ти завжди можеш змінити ставлення до них.
Американська письменниця Елеанор Портер стала відомою завдяки тому, що навчила людей різних країн і національностей "грати в радість", вселила віру у свої сили. Створений авторкою образ дівчинки Полліанни, яка, незважаючи на життєві випробування, радіє кожному дню й намагається допомогти всім, з ким зустрічається, став одним із найулюбленіших для дітей усього світу. Під впливом одинадцятирічної дівчинки персонажі роману змінюються, знаходять своє щастя, родинний затишок.
Одинадцятирічна Полліанна після смерті батьків приїжджає до своєї тітки міс Поллі Ґарінгтон, яка живе одна в величезному будинку. Тітка педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами та практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини та водночас вберегти будинок від дитячих рук.
Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Батько навчив її дякувати за все Богові та людям, шукати навіть за найнесприятливіших обставин у житті тільки позитивне та хороше.
Тому всі покарання і повчання Полліанна приймає з радістю, захопленням і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Полліанну, а згодом «здається» і тітка Поллі.

Василь Земляк: до 100-річчя від дня народження

 

“І все ж письменником бути прекрасно!

Спасибі долі, що вона потурбувалася про це”

Василь Земляк

23 квітня, виповнюється 100 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка (1923 – 1977) – українського письменника та кіносценариста, автора поетично-філософських творів, сповнених любові до рідної землі.

Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника.

З самого дитинства Василь захоплювався читанням книг, був найактивнішим читачем шкільної та сільської бібліотеки, багато віршів знав напам’ять. Вже у старших класах писав свої перші вірші, п’єси, оповідання.

Ще одним захопленням майбутнього письменника були літаки. Василь робив їх моделі, мріяв стати льотчиком. Тому, отримавши атестат про закінчення десятирічки, вступив до Харківського авіаційного училища. Навчання перервала війна. Перед самим її початком молодий курсант приїхав додому, до хворої матері. Тут і застала його німецька окупація.

Вже восени 1941 року вісімнадцятирічний Василь Вацик згуртував навколо себе друзів, колишніх однокласників та молодь з навколишніх сіл для боротьби проти ворога. Незабаром налагодив зв’язок із партизанським загоном Пилипа Шуляка, що успішно діяв на Поділлі. Загін складався з трьох рот. Однією з них керував В. Вацик. Пізніше він став командиром окремого кінного загону. Українські месники роззброювали ворожу варту на залізниці, пускали під укіс ешелони, рятували молодь, яку забирали на каторжні роботи до гітлерівської Німеччини. 

У ті роки і обрав собі Василь Вацик партизанський псевдонім Земляк, щоб убезпечити свої родичів, які залишались в окупації.

Друкуватися почав після війни. Саме в 1945 році під ім’ям «Василь Земляк» було видано перші прозові твори.

Ім’я Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей –“Рідна сторона” (1956) та “Кам’яний брід” (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села.

У лютому 1957 року його було прийнято до Спілки письменників України.

Досвід партизана став у пригоді Земляку-письменнику при написанні цілого циклу творів воєнної тематики – повістей «Гнівний Стратіон», «Підполковник Шиманський», «Ніч без милосердя» та численних оповідань.

Невичерпної криницею духовності стала для української літератури дилогія Василя Земляка «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені Млини» (1976) – справжній синтез поезії, музики, живопису і фольклору. Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за 1978 рік. В романах є багато автобіографічного, хоч села з назвою Вавилон, Зелені Млини – то витвір письменницької уяви. Зображена на сторінках романів селянська країна, відображає багатовимірність і неоднозначність народу трударів, мрійників, мудреців, у душах яких водночас живе високе і низьке. Створені в жанрі «химерної прози», ці книжки сповнені великої любові до нашої землі і людей, що живуть на ній.

В 1963–1966 роках Василь Земляк обіймає посаду головного редактора Київської кіностудії.

За його сценаріями створено художні фільми: «Дочка Стратіона» (1956), «Люди моєї долі» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Олесь Чоботар» (1957), «Останній патрон» (1963), «На Київському напрямі» (драма, 1968), «Вавилон-ХХ» (драма за романом «Лебедина зграя», 1979)

Василь Земляк залишився в пам’яті своїх друзів, колег, шанувальників як надзвичайно делікатна, розумна людина з відкритою душею та безмежно-яскравою уявою.

Казкові супергерої Богдана Чалого

Кожна країна має свого національного літературного казкового героя: наприклад, Пепі Довгопанчоха в Швеції; Вінні-Пух у Великобританії; Піноккіо в Італії тощо. А які ж герої є в українській дитячій літературі та хто їх вигадав?

65 років тому назад у світ вийшла перша віршована казка про Барвінка, Ромашку, Коника Дзвоника та інших героїв. Вона була написана українським дитячим письменником Богданом Чалим у соавторстві з Павлом Глазовим і мала великий успіх. Всього вийшло сім казок про Барвінка та його друзів. Вони були переведені на різні мови світу. А у 1974 році Б.Чалого нагородили почесним дипломом ім. Андерсена за казку "Барвінок і весна".

Хто ж такий Барвінок? Це хлопчик-квітка, відважний і кмітливий, юний козак, справжній супергерой, який рятує світ та своїх друзів. У нього є подруга, мила і добра дівчина-квітка Ромашка, є бойовий кінь - Коник Дзвоник. У казках "Про відважного Барвінка і Коника Дзвоника" і "Як Барвінок та Ромашка у вирій літали", ювілеї яких відмічають у 2023 році, розповідається про пригоди Барвінка, Ромашки і Коника Дзвоника. Вони потрапляють у небезпечні та комічні ситуації, допомагають один одному. У казках йдеться про дружбу і відданість, і як завжди, добро перемагає зло.

Віктору Близнецю - 90 років

10 квітня виповнюється 90 років від дня народження Віктора Семеновича Близнеця – українського дитячого письменника, яскраво обдарованого прозаїка 60–70 років ХХ століття.

Народився Віктор Близнець у 1933 році, значну частину його дитинства вкрала Друга світова війна. Ці драматичні спогади знайшли відображення у його творчості Повісті В. Близнеця «Паруси над степом», «Землянка», Мовчун», «В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімург» - про воєнне і повоєнне дитинство, про досвід війни і сприймання її підлітком.

1970 р. вийшла друком книга «Звук павутинки». Про її автора голосно заговорили, як про одного з найталановитіших дитячих письменників, Олесь Гончар порівняв її з «Маленьким принцем» А.Сент-Екзюпері. Свій власний погляд на повість В. Близнець висловив у листі до друга й земляка, поета Володимира Базилевського: «…Дивися – в житті є щось важливіше цієї товкучки – краса, казка, совість. Оце і є суть «Павутинки». Повість присвячена «трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці – найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві» і зображає світ дитини через образи природи.

Діти -герої творів Віктора Близнеця, постають перед нами реальними, такими як і в житті. Вони непосидючі, мрійливі, нерозважливі, надміру довірливі, добрі та щирі.

Письменник любив копатися в архівах, вишукуючи цінні перлини для своїх творів, захоплювався історією свого народу, переказами, легендами, всім тим, що проливало світло на духовність людини.