«Книги всегда, везде и навсегда»

Что делать, если нет интересного собеседника, способного развлечь вас разговорами? Как быть, если очень хочется отправиться в кругосветное путешествие, а финансы не позволяют, и вряд ли когда-нибудь достигнут нужной для осуществления мечты отметки? Каким образом провести выходной, если видеть кого-либо, идти куда-то нет ни малейшего желания? А перенестись на тысячи лет назад – возможно ли такое без помощи, еще не созданной изобретателями Машины Времени? Ответ на все эти вопросы заключен в одном коротком слове, вмещающем в себя глубочайший смысл, и слово это – книга.

Каждый день тысячи людей на планете читают книги. Люди читают для удовольствия, и чтобы получить нужную информацию, дома и по дороге на работу, печатные книги и книги электронные.

И вполне естественно, что что проходившая в 1995 году в Париже Генеральная конференция ЮНЕСКО решила отдать дань уважения книгам и учредила Всемирный день книги и авторского права, который празднуется 23 апреля. А начиная с 2001 года, каждый год комитет, состоящий из представителей ЮНЕСКО, Международной ассоциации издателей (IPA), Международной федерации книготорговцев (IBF) и Международной федерации библиотечных ассоциаций и учреждений (IFLA), выбирает Всемирную столицу книги.

Всемирная столица книги в 2018 году - город Афины (Греция).

Фантастика та реальність Квітки - Основ'яненка

Славну сторінку вписав в історію української літератури наш земляк Г. Квітка-Основ’яненко, по праву заслуживши визнання нащадків. Його твори дуже різноманітні. Тогочасна дійсність, народний гумор, майстерне використання народно-пісенної творчості – все це забезпечило його творам широку популярність і довговічність, із великим успіхом і досі відбуваються вистави по його творах.

Одним із найвідоміших, сатиричних творів не тільки Григорія Квітки-Основ’яненка, а й усієї спадщини українських письменників є повість «Конотопська відьма», яка в цьому році святкує 185-річний ювілей.

Повість “Конотопська відьма” Квітка написав на основі народних вірувань у відьом, чортів і упирів. Це твір, що став в європейській літературі одним з перших зразків так званої химерної прози (роману жахів). Казкова, на перший погляд, основа повісті насправді ґрунтується на

реальних фактах. Надсилаючи рукопис П. Плетньову, Квітка писав, що “все це засновано на розповідях старожилів” та що навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії.

Повість «Конотопська відьма» — не тільки сатира на козацький старшинський устрій, а й твір, тісно пов’язаний із фольклором. Автор в основу твору поклав народне повір’я, майстерно поєднав реальність і фантастику.

Тож, події повісті розгортаються у цілком реальному містечку Конотопі, і заправляють у ньому звичайний український сотник та його писар. Пан сотник Микита Уласович Забрьоха «більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько». Повною протилежністю йому був Прокіп Ригорович Пістряк, «суть сотенний конотопський писар», чоловік хитрий та корисливий. Їхнє старшинування відзначалося повною сваволею. Реальну владу мав писар, бо без його поганенького знання грамоти пан сотник почував себе безпорадним.

А в які комічні ситуації потрапляв сотник та писар! Ось, наприклад, коли Пістряк на хворостині лічив козацьку сотню, він ніяк не міг зрозуміти, «який же там чорт мандрував», бо як лічив людей, то всі були присутні, коли лічив зарубки на хворостині, то одного не долічувався.

Смішними є і самі прізвища героїв (Забрьоха, Пістряк, Халявський).