Свідки історії

      Продовжуючи нашу розповідь про букіністичні видання, зазначимо, що у фонді нашої бібліотеки зберігаються книги, видані в Україні на початку буремного 20 століття. Це збірка  А.Г. Грінченка «Досвітні Огні (Київ, 1906), «Житє і значіннє Івана Франка» М. Возняка, видане у Львові у 1913 році, «Переписка гетьмана Ів. Мазепи з Мотрею Кочубеївною в Батурині» (Київ, 1916), «Два горя. Через віщо не вподобав Максим у Харкові жити» М. Загірної (Київ, 1917), «Наші перші народолюбці і письменники-поети» гр.. Гетманця (Київ, 1918), «Твори» Дніпрової Чайки (Київ, 1919), «Оповідання» Т. Бордуляка (Полтава, 1919).

      На початку існування УРСР історики відзначають ренесанс української літератури та книговидавництва (на противагу нескінченним заборонам імперських часів), який, на жаль, проіснував не більше 10-ти років і скінчився страшними репресіями. Але на початку 20-х років ХХ століття у Харкові за сприяння В. Блакитного (помер у 1925 р., репресований посмертно у 1934 р) видавалось багато книг українських авторів та перекладів англомовних письменників. Наприклад, збірник віршів І. Сенченко «В огнях вишневих завірюх» (Харків, 1925), Франко І. «Оповідання» (Харків, 1925), Бажан М. «17-й патруль» (Харків, 1926), Гулак-Артемовський П. Твори (Харків, 1928), Лондон Дж. «Білий Зуб» (Харків, 1931).

       До того ж  у нашому фонді збереглися журнали «Всесвіт», № 25 (1929 р., фундатор В. Блакитний), «Глобус», № 5 (1928), «Знання», № 13 (1929), «Мистецька трибуна», № 5 (1930).

       

Без сумніву, найціннішим з перелічених документів є збірка «Досвитни Огни». Це прижиттєве видання А.Г. Гринченка, який зібрав кращі твори українських письменників та поетів: Т. Шевченко, Ю.Федьковича, І. Франка, І. Нечуй-Левицкого, М. Коцюбинського та ін. Також в книзі вміщено декілька пісень М. Лисенка. Головною особливістю видання є те, що збірка складена на так званій «ярижці» - правописі, запропонованому у 1876 р. для українських видань, за яким буква «ы»(єри) вживалася на позначення звука «и», а буква «и»— звука «і». Указ російського уряду 1876 року (Емський указ) забороняв окрему «українську абетку», а до друку допускалися тільки тексти, записані «без отступления от общерусской орфографии». От тут ярижка і стала у пригоді.