В
вас мудрість вічна і любов жива...
А
хтось же вас народжував, слова,
Хтось
ті суцвіття звуків винаходив,
Що
стали потім мовами народів.
Станіслав
Тельнюк
Виникнення письма — надзвичайно
важлива подія в історії кожного народу. Писемність — одне з найсуттєвіших
знарядь культури, яке розширює функціонування мови у часі й просторі. І
часто-густо поява письма є проблемою національної та наднаціональної ваги. Так
було й у слов'ян. Протягом багатьох років учених цікавили й цікавлять питання:
коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка і чи мали доти
наші пращури інші писемні знаки.
Тривалий час побутувала
думка, що наша писемність з’явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії
та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги. Проте у багатьох місцях, де
колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор’ї, археологи не
раз знаходили на кам’яних плитах, надгробках, амфорах таємничі, незрозумілі
знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається
відкритим і нині.
Перший історик давньої
слов’янської писемності болгарський книжник, учений Чорногорець Храбр, який жив
у Х столітті при дворі болгарського царя Симеона, у книзі «Сказання про
письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма.
Перший — коли
слов’яни ще були язичниками, отож читали за допомогою рисок та зарубок.
Другий етап — після
прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими
письменами.
«І було так, доки
великі просвітителі й першовчителі Кирило і Мефодій не створили алфавіт для
Божого й людського Закону». Мова, котру вони запровадили, стала мовою
східнослов’янських народів, а відтак і українського.