Як народилась слов'янська абетка

В вас мудрість вічна і любов жива...

А хтось же вас народжував, слова,

Хтось ті суцвіття звуків винаходив,

Що стали потім мовами народів.

Станіслав Тельнюк

Виникнення письма — надзвичайно важлива подія в історії кожного народу. Писемність — одне з найсуттєвіших знарядь культури, яке розширює функціонування мови у часі й просторі. І часто-густо поява письма є проблемою національної та наднаціональної ваги. Так було й у слов'ян. Протягом багатьох років учених цікавили й цікавлять питання: коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка і чи мали доти наші пращури інші писемні знаки.

Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з’явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги. Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор’ї, археологи не раз знаходили на кам’яних плитах, надгробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається відкритим і нині.

Перший історик давньої слов’янської писемності болгарський книжник, учений Чорногорець Храбр, який жив у Х столітті при дворі болгарського царя Симеона, у книзі «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма.

Перший — коли слов’яни ще були язичниками, отож читали за допомогою рисок та зарубок.

Другий етап — після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами. 

«І було так, доки великі просвітителі й першовчителі Кирило і Мефодій не створили алфавіт для Божого й людського Закону». Мова, котру вони запровадили, стала мовою східнослов’янських народів, а відтак і українського.