Книжки, що зігрівають

Шелест листя під ногами, затишні м’якенькі светри, прохолодний вітер, що куйовдить волосся і залітає під пальта, переповнені кав’ярні, гарбузова каша і яблучні пироги – осінь ніколи не приходить непомітно.

Однак часто змін зазнає не тільки природа, а й настрій. Усе частіше хочеться залишитися вдома, загорнутися у ковдру і трошки похандрити. Можливо тому, що так шкода відпускати літо, чи тому, що сонця стає все менше, а важких похмурих днів усе більше. А може тому, що ми звикли так сіро сприймати повну барв осінь.

Кожен по-своєму переживає осінь: хтось бачить лише дощі, похмуре небо, напівголі дерева, а хтось бачить осінь натхненною, яскравою, трохи прохолодною, й від цього трохи ніжною.

Осінь має свій настрій, свої відтінки чаю та кави. І, звісно ж, свої книжки. Теплі книжки.

1.      Туве Янссон "Наприкінці листопада".

Мабуть, ця авторка знайома вам, як творець мумі-тролів – істот, які схожі на крихітних бегемотиків. Ця повість сповнена шумом дощу, шелестом листя та диханням осені. І хоча цю книжку позиціонують як дитячу, дорослим теж буде цікаво її погортати, адже в ній розповідається про самотність та підтримку. "Наприкінці листопада" насправді не про пригоди казкових персонажів, а про людей, їхні характери і про те, як іноді важко дорослим, знайти спільну мову. І про те, як холодної осені хочеться душевного тепла.

Як читати: всією родиною із рогаликами від Мумі-мами.

2.      Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

«Герої цих історій – прості жителі звичайних містечок, загублені, знайдені, закохані, замислені, умільці надихати й такі, що за клапоть натхнення готові поділитися останньою філіжанкою кави – хоча, що тут казати, вони готові ділитися своєю кавою й просто так. Вони щирі й справжні: пестять своїх котів, їздять на велосипедах, приймають гостей, печуть пиріжки й відсилають листівки, слухають вуличних музикантів і малюють маршрути на поторсаних картах. А ще у кожного з них є старі, улюблені горнятки, на дні яких і збереглися ці історії.»

Кожна маленька історія — як замальовка акварельною фарбою - легка, натхненна. Після читання історії стає сонячно на душі. І цим сонцем хочеться ділитись.

Як читати: без зайвого поспіху читати одне-два оповідання на день разом з «бабусиним чаєм з липового цвіту»

Хризантема — королева осені та квітковий символ Японії

У японському характері є одна риса, яка особливо подобається - це вміння помічати і цінувати навіть найменші прояви прекрасного. Найяскравіше це проявилося по відношенню до природи - ще з давніх часів усе, що оточувало японця, ставало предметом милування - зимова злива, сакура, іриси, молоде листя і трава, місяць, хризантеми, сніг, червоні листя клена.

Хризантема у цьому ряді займає особливе місце, адже згідно  їз запозиченими з Китаю уявленнями, ці квіти мають магічну силу і можуть продовжувати життя: китайська легенда розповідає про ченця, який жив ще до нашої ери - він прожив більше семисот років завдяки тому, що пив росу з хризантем.

Хризантему не просто люблять - їй поклоняються від малого до великого, від імператора до останнього  жебрака. З давніх-давен, коли зацвітали 菊 (き く, kiku, хризантема), прості люди прикрашали ними будинки, а знать каталася на "хризантемових" човнах. Про хризантеми

писали вірші, співали пісні, заради них влаштовували поетичні змагання.

На довгих паперових смугах тушшю з особливим старанням писали вірші відомих поетів і прикріплювали їх на деревах, щоб вітер розніс славу про красу хризантем по усьому світі. Так було в епоху Хейан, багато з цього живе і сьогодні - в наші дні в імператорському палаці влаштовують літературні турніри, де прочитати свій вірш може і простий японець і імператор.

                     Тихий ранок, Чай потягує монах.  Квіти хризантем.

                     Тихий ранок,  дивлячись на хризантеми, п'є чай відлюдник.

                                                                                                  Мацуо Басьо  (1690)