Шевченківські дні

9 і 10 березня традиційно в Україні святкують Шевченківські дні, які припадають на день народження і роковину смерті Великого Кобзаря. 209 років минуло з того часу, як українська земля подарувала світу українського генія, поета, прозаїка, мислителя, художника, етнографа та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка.

Це ім'я знайоме і близьке багатьом людям в різних куточках світу. Про його життя написана не одна книга, а його біографія відома кожному українцю ще зі шкільних часів. Шевченкове слово завжди живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне та міцне.

Вшануємо світлий образ Тараса Григоровича, який став символом волі, справедливості та витривалості для кожного громадянина України. Згадаємо його творчість, яка не втрачає своєї актуальності у наші дні.

А також запрошуємо всіх долучитися до онлайн-вікторини “Чи знаємо ми Шевченка?”, присвяченій життю та творчості великого сина українського народу.

8 березня - День боротьби за права жінок

 

У 1977 року Організація Об’єднаних Націй проголосила 8 березня Днем боротьби за права жінок.

Важко уявити, що трохи більше ста років тому жінки не могли самостійно виходити заміж, не мали права отримувати вищу освіту, займати вищи пости у церкві, політиці. Та що там, жінки не могли одягатися так, як зручно, а не так, як це прийнято в суспільстві. Не мали права голосу, права на самостійні мандрівки та навіть права на заняття спортом, який доволі довго вважався справою не для «слабкої статі». І це тільки крихта того, що прийшлося виборювати жінкам на великому шляху, який був прокладений за надію, що колись жінок не будуть сприймати за речі, і вони теж матимуть місце під сонцем, а не під дахом хатньої роботи.

Перша хвиля міжнародного жіночого руху боротьби за свої права розпочалася наприкінці ХІХ століття, коли з’ясувалося, що демократичний устрій є передумовою, а не гарантією гендерної рівності.

8 березня 1857 року в Нью-Йорку американські текстильниці виступили з вимогами за рівну оплату праці з чоловіками, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня («марш порожніх каструль»). Після цього з’явилася перша жіноча профспілка, а дівчат почали допускати до навчання у вищих навчальних закладах.

У лютому 1908-го на вулиці Нью-Йорка вийшло близько 20 000 жінок, які виявляли своє невдоволення щодо відсутності рівних прав між чоловіками та жінками. Наступного року в колах американських соціалістів виникла ідея святкування жіночого дня у всьому світі.

Свято швидко поширилося в Європі, коли Соціалістичний Інтернаціонал (всесвітня спілка соціалістичних та соціал-демократичних партій та організацій) ухвалив свято (без фіксованої дати) в Копенгагені в 1910 році.

Перший Міжнародний жіночий день був проведений 19 березня 1911 року. У перші роки існування жінки проводили свято на мітингах та акціях протесту з вимогами права голосу та займати державі посади, права на працю і припинення дискримінації на роботі.

В Англії жінки домоглися прийняття 1918 року Акту про народне представництво (могли голосувати жінки від 30 років, котрі володіли нерухомістю), що у 1928 році поширився на всіх жінок від 21 року. 18 серпня 1920 року в США була ратифікована 19-та поправка до Конституції і білі жінки отримали право голосу.

В низці європейських країн до середини ХХ ст. жінки залишались позбавленими ряду істотних прав. Так, тільки У 1973 жінки вперше були допущені в зал Лондонської фондової біржі, а, наприклад, в Швейцарії жінки остаточно отримали право голосу лише в 1991 році(!). В Віденський філармонічний оркестр вперше за його історію прийнято жінку (арфістку) в 1997 році. Рух другої хвилі зародився на початку 1960-х для досягнення рівності за межами виборчого права, такими як ліквідація фактичної дискримінації жінок через стать у всіх областях буття, і триває донині.

Наталія Кобринська

В Україні перші жіночі організації почали з'являтися в 2-й половині 19 ст. На заході Україні першою жіночою організацією стало засноване за ініціативою Наталі Кобринської 1884 у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ) «Товариство руських женщин». Кобринській вдалося налагодити співпрацю з українками на теренах Російської імперії, у 1887 році вона з Оленою Пчілкою видала альманах українок «Перший вінок». Книга ввійшла в українську історію як перша жіноча збірка. Яскравим прикладом боротьби за права жінок є також Мілена Рудницька, Голова центральної управи Союзу українок (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславі (1934), Світового Союзу Українок.

Протягом десятиліть радянської влади українці разом із рештою радянських людей щорічно відзначали 8 березня, яке з 1921 року мало статус державного свята, а з 1965 року навіть було оголошено вихідним днем. Однак, первісну ідею цього свята в СРСР спотворили до невпізнання. Свято повністю позбавили політичного протестного сенсу та перетворили на свято «весни, краси та жіночності», коли нікому вже й на думку не спадало згадувати про дискримінацію жінок. Власне, ідея, яка лежить в основі Міжнародного жіночого дня, – ідея рівності прав та можливостей людей незалежно від статі – є однією з підвалин сучасної європейської демократії. Тож, 8 березня має бути не нагодою для привітань та подарунків жінкам, а приводом привернути увагу  до питань гендерної нерівності, серед яких недостатня представленість жінок у політичній сфері, в органах влади, на керівних посадах, дискримінаційні практики у сфері зайнятості тощо.

Жіноча історія доводить, що боротьба за свої права не була даремною, вона мотивує робити нові кроки вперед і дійсно змушує пишатися тим, що були жінки, які не боялися висловлювати власні міркування відкрито, займалися просвітницькою діяльністю, виходили на демонстрації, не зважаючи на соціальне осудження, гніт, переслідування та виборювали права не тільки для себе, а й для майбутніх поколінь.

У цей день пропонуємо добірку книжок, з яких можна дізнатися про жінок минулого, що наполегливо боролися за зміни, якими зараз насолоджуються сучасні люди та відзначити досягнення жінок у різних сферах людської діяльності в минулому та в наші дні.

Наталена Королева: життя, сповнене пригод

 

135 років тому, 3 березня 1888 р., народилася українська письменниця, лексикограф, єгиптолог, археолог і театральна актриса Наталена Королева. Якщо б хтось вирішив написати біографічний роман про цю непересічну жінку, то йому не довелось би нічого вигадувати, бо життя Наталени було суголосно тим часам, в які їй довелося жити, - буремне і драматичне. Судіть самі.

Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена – саме так звучить повне ім’я письменниці, бо її матір була графінею із старовинного іспанського роду. А батько, польський граф Анджей Єжи Дунін-Борковський, походив зі старовинного українсько-литовського роду Домонтовичів.

На жаль, мати Наталени померла пологами, і батько, під впливом цієї трагедії, не зміг бачити доньки і віддав її на виховання своїй матері, Теофілі, яка мешкала у селі Великі Борки на Волині. А сам, як учений-ентомолог та член Паризької академії наук подався в тривалі наукові мандри по Цейлону, Індії та Африці. Наталена не бачила свого батька 17 років.

Коли дівчинці виповнилося 5 років, бабуся померла і Наталену відвіз до Іспанії її дядько. Згодом її віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у Франції, де Наталена провела 12 років. Там вона студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто вона бувала у своїх іспанських родичів, вчилася їздити верхи, фехтувати, стріляти.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

 

Міжнародний день рідної мови запроваджено ЮНЕСКО з метою максимального збереження мов всіх народів планети та шанобливого ставлення до них. Вперше його відзначили в 2000 році, й відтоді щорічно святкують 21 лютого. Саме цього дня 1952 року в місті Дакка, що зараз є столицею Бангладеш, через мовний конфлікт сталася загибель чотирьох студентів.

Міжнародний день рідної мови покликаний спонукати уряди й населення всіх країн захищати й розвивати мову кожного народу, що існує на планеті. Своєю особливою мовою будь-яка етнічна спільнота завжди вирізняється з-поміж інших.

Кожна мова — це набагато більше, ніж просто слова. Рідна мова є носієм цінностей та знань, які передаються з покоління в покоління в якості нематеріального культурного спадку. В мові концентруються національні традиції та цінності. Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, пережила свого часу русифікацію та знецінення.

Але наша мова вистояла та зміцніла!

З кожним роком носіїв рідної мови стає дедалі більше, українці бажають повернутися до мови своїх предків та відновити втрачене за часи російської мовної колонізації України. Війна також спонукає переходу на українську мешканців зросійщених регіонів.

Щоб віддати шану своїй рідній мові, цього дня варто дізнатися про неї щось нове. У цьому вам допоможуть сучасні книги про українське мовлення, презентовані на віртуальній виставці «Рідна мова калинова».

Всі зазначені книги є в бібліотеках нашого району. 

Гра в асоціації ##9-10: малюй і читай

 17 лютого в країнах Європи відзначають День кота🐈 (а загалом в календарі існує біля 10 дат, присвячених цим неймовірним істотам). 

Коти і кішки - дивовижно добрі і граціозні, мудрі та ласкаві тварини. Коти керують людськими життями, як пухнасті маленькі боги, і були улюбленими членами родини ще задовго до єгипетських пірамід. Ніхто не стане заперечувати, що коти здатні якимось магічним чином додавати затишку нашим домівкам, допомагають нам розслаблятись та позбавитись від стресу. Наші захисники, які прихистили у себе в бліндажах безліч котів-безхатьків, не дарма називають їх «антистрес».

Котам присвячували книги, картини, фільми. Це ідеальний день, щоб згорнутися калачиком на дивані зі своїм котом, подивитись фільм, чи почитати одну з цих цікавих котячих історій.

Вочевидь, сьогодні героями наших картин-розмальовок є саме коти.

Перша картина прямо вказує на головного героя казки Шарля Перро «Кіт у чоботях». Пригоди незвичайного кота у казці Шарля Перро захоплюють не тільки малят, але й дітей старших за віком. Розумний і спритний кіт, що розмовляє, як людина, ходить у чоботях і носить капелюх з пір’їною, допомагає своєму хазяїну не лише позбутися злиднів, а й знайти своє кохання та отримати півкоролівства. 

Ще одна картина-розмальовка, на якій зображено маленьке веселе кошеня, нагадала книжечку Єви Сольської «Кошеня і Сонечко». Це захоплююча історія рудого котика Боні, який вперше в житті зустрівся сам на сам з невідомим звірятком, яке називають сонечко. Маленький жучок яскраво червоного кольору, з круглими цяточками на спині, сів головному герою прямо на ніс. Боні, як справжній детектив, намагається розгадати загадку, чому цей жук отримав саме таку назву. Чи зможе Боні знайти розгадку, та з якими труднощами він стикнеться читайте в книзі.

 

Обійміть і погладьте свого пухнастого володаря, якщо він у вас є, нагодуйте його смачненьким та відсвяткуйте День кота разом.

16 лютого - День єднання

16 лютого в Україні відзначається День єднання, свято що символізує єдність українського народу, якого не зможе розділити жоден ворог. Єдність українського народу – це наша спільна сила, яка допомагає протистояти агресії Росії і разом йти до втілення нашої великої спільної мрії – Перемоги України.

До Дня Єднання України в бібліотеках Слобідського району експонуються книжкові виставки та відбуваються патріотичні заходи, під час яких користувачі можуть ознайомитися з книгами про історію України, становлення української держави, боротьбу українського народу за волю і незалежність, поспілкуватися про любов до рідної Батьківщини, про мужніх воїнів-захисників, які героїчно відстоюють суверенітет, волю і майбутнє України, про єдність українського народу, який згуртувався перед російською навалою і робить все можливе для Перемоги України, створити на креатив-івентах патріотичні листівки з пластиліну, намалювати Україну з її символами та власними долоньками.

Кохання і війна

 

Сьогодні, 14 лютого, - День Святого Валентина, День закоханих.

«Не на часі, - подумає  дехто, - адже, у нас війна». Саме тому і на часі, впевнені ми. Бо війна порушила баланс терезів нашого життя, хитнула їх в бік хаосу, болю і страждань. І саме любов – те почуття, яке здатне відновити рівновагу, додати сили та бажання рухатись далі, подолати будь-які перешкоди та біди, зробити нас сильнішими та надихнути на перемогу.

Тема кохання і війни яскраво була описана у багатьох художніх творах. Пропонуємо добірку книжок з фондів наших бібліотек.

ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК  "ТРИУМФАЛЬНА АРКА"

Франція, 1939 рік. Світ на порозі Другої світової війни. Людвіг — один з тих, хто вже відчув жорстокість нацистів: він пройшов тортури гестапівців, концтабір, утратив кохану. Рятуючись, чоловік тікає до Франції та змінює ім’я. Відтепер він хірург-біженець Равік. Митарства та злидні емігрантської долі лягають на плечі чоловіка. Одного разу він зустрічає Джоан Маду, актрису з Італії. Вона так само, як і Равік, самотня й загублена в цьому холодному світі. Лиха година поєднує їхні душі, а кохання, яке спалахує між ними, стає гірким від сліз…

ЕНТОНІ ДОРР   "ВСЕ ТЕ НЕЗРИМЕ СВІТЛО"

Захоплива та зворушлива історія сліпої французської дівчинки і боязкого німецького хлопчика, які під час Другої світової намагаються, хто як може, вижити у круговерті війни, не втратити здатність любити і врятувати найдорожчих людей...

Це книга про кохання і смерть, про те, що з нами робить війна, і про те, що невидиме світло переможе навіть найбезнадійнішу темряву.

СОФІЯ АНДРУХОВИЧ   "АМАДОКА"

Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яті: чоловік не пам’ятає ні свого імені, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомості, зшивати докупи спільну історію.

ЮЛІЯ ІЛЮХА  "СХІДНИЙ СИНДРОМ"

Вони ніколи не зустрілися б, якби не війна на Донбасі. Гарячий вересень 2014-го звів разом адвоката-невдаху Васю, айтішника Макса та росіянку Таню, що втекла від чоловіка-садиста. У кожного — власна історія болючих втрат, яка штовхнула їх у бліндажі: Вася втікає в АТО від сварок із дружиною, Макс прагне помститися за вбиту наречену, а Таня мріє розпочати нове життя. Дружба, любов, ненависть — етапи одного шляху, який їм доведеться пройти. І жоден із них не уявляє, чим цей шлях скінчиться.

ТАМАРА ГОРІХА ЗЕРНЯ  "ДОЦЯ"

Ця книга про любов. У ній немає жодного слова на "лю...", але вона про любов. Про магію, не лубочну, розтиражовану з екранів телевізора, а справжню, від роду і кореня, коли пірнаєш з головою у Прадавній Океан і виринаєш звідти з рибиною в зубах. І ще про відвагу. Про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами і нікому не віддати. Свій дім, свою батьківщину, своє серце, своє право ходити з високо піднятою голово.

Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас - це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору.