Собор його душі

«Життя тримається на  людяності, на  гідності, на  любові»

Олесь Гончар

Існують особистості, імена яких назавжди залишаться в серцях людей. Саме до таких людей належав Олесь Терентійович Гончар.

3 квітня Україна відзначатиме 100-річний ювілей українського письменника, літературного критика, громадського діяча, борця за мир і людські права. Першого лауреата премії імені Тараса Шевченка та багатьох державних премій, академіка, голови правління Спілки письменників, голови Українського державного комітету захисту миру, члена Всесвітньої Ради Миру, депутата Верховної Ради, Героя України…

Нашому місту пощастило бути причетним до життя письменника: Харків – місто юності Олеся Гончара. Тут у передвоєнні роки він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. Через багато років письменник згадував: "Коли я переступив поріг університету, у всьому місті, гадаю, не було людини, щасливішої за мене, здійснилася заповітна мрія: з радісним завмиранням серця ступив я в цей сонячний храм науки..."

А у червні 1941 р. О.Гончар "кинув синій портфель" і разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт.

Тож, до 100-літнього ювілея Гончара ми вирішили згадати про життя видатного письменника.

·         все життя письменник прожив під прізвищем матері, хоча при народженні отримав прізвище батька - Біличенко, в сім'ї була ще старша сестра, Олександра;

·         перед початком навчання в школі майбутньому письменнику голова сільради видав документи на прізвище матері. Оскільки у сформованому сільському класі один хлопчик на ім'я Олександр вже був, Гончару видали документи на ім'я Олесь;

·         про початок війни літератор дізнався з бібліотечної газети. Незабаром у складі студентського добровольчого батальйону відправився на фронт. Після важкого поранення і звільнення з полону Гончар повертається на

фронт;

·         після війни почав писати роман «Прапороносці», робота над яким тривала 3 роки;

·         твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

·         дуже любив письменник Херсонську область. Під час перебування народним обранцем на кожне звернення від жителя області давав письмову відповідь особисто;

 

·         посмішку вважав письменник важливим елементом роботою чиновника. Він стверджував, що чиновники, які через особливості натури або в силу якоїсь хвороби не посміхаються, не повинні працювати з людьми. Оптимальним місцем роботи для похмурих людей Гончар називав кладовище;

·         літературу, за твердженням дружини письменника, він розглядав як останню надію на перемогу добра в протиборстві зі злом;

·         занадто релігійною людиною письменник не був. Нерідко на Великдень і Різдво він ходив до Володимирського собору і молився, але всередину не заходив. Вдома у літератора було видання Біблії, Олесь Терентійович в якості свого кредо використовував слова Ісуса Христа. Він говорив, що прийшов в цей світ не для того, щоб служили йому, а для служіння людям;

·         звичка приймати все близько до серця та осколок у нозі  сприяли тому, що 14 липня 1995 року серце Олеся Гончара зупинилося;

·         вдячністю духовенства за роман «Собор» стало відспівування письменника за участю священнослужителів з ​​різних конфесій. Очевидці стверджують, що в момент, коли труну з тілом письменника опускали в землю, раптом почався дощ. Похований літератор на Байковому кладовищі.

·         31 липня 2000 року Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету «Олесь Гончар», випущену в рамках серії «Видатні особистості України». На реверсі монети розміщено зображення соняшників і малий український герб, на аверсі - портрет письменника, малюнок собору і напис «Собори душ своїх бережіть!».

Отож, «Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..»

Пам’ятаймо того, хто любив життя і Україну, з її степами і Дніпром, з її людьми, мовою і піснею, про кого ми можемо сказати сьогодні карбованими рядками його улюбленої поеми Івана Франка “Мойсей”:

«Все, що мав у життю, він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї…»