31 березня 2023 р.

Твоя книжкова поличка: дитячі письменники Харкова

Чи любите ви книги Юліти Ран? Читали про ферігардів – головних героїв книжок Мері Блер? Знаєте, що за книгою Микити Лукаша йде вистава в Івано-Франківському театрі ляльок? Вчилися етикету за книжками Ірини Сонечко?
А знаєте, що ці, і ще багато інших популярних дитячих письменників живуть і працюють у Харкові? Віртуальна виставка "Твоя книжкова полиця" знайомить з авторами та розповідає про створені ними книжки, які можна прочитати в бібліотеках Слобідського району. Маленьким читачам давно полюбилися їх герої, цікаві пригоди та історії. З деякими авторами діти мали змогу поспілкуватися під час творчих зустрічей в бібліотеках району.
Ми впевнені, що вам також сподобається творчість харківських дитячих письменників.


30 березня 2023 р.

Микола Міхновський: перший ідеолог самостійної України. До 150-річчя від дня народження

 

31 березня 1873 року на Полтавщині у родині сільського священика народився Микола Міхновський, майбутній правник, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття.



Микола Міхновський був одним із найбільш неординарних представників українського руху.  Адже саме він першим із наддніпрянських політиків висунув ідею самостійної соборної України, у той час як для більшості українських діячів вершиною прагнень був статус автономії.

Своє бачення, що українці повинні здобути власну незалежну державу, Міхновський підкріплював справами. Чим би він не займався – адвокатською практикою, громадською чи політичною діяльністю, вчителюванням – скрізь докладав зусиль, щоб підтримати українську ідею. А ще з усіх сил намагався поширити її – писав програмні тексти, виступав з промовами, друкував статті у пресі, на початку XX століття заснував 5 українських часописів.


Він – автор програмного документу Браства тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна». У роботі «Самостійна Україна» автор подає історію української державності, яка принципово відрізняється від концепції історії України Михайла Грушевського, що мала народницький характер.

Міхновський, зокрема, писав: «Головніший закид, який роблять нам наші суперники, пильнуючи довести нам безвиглядність наших стремлінь, закид, ніби ми ніколи не складали держави і через те не маємо під собою історичної підстави, – є тільки випливом неуцтва й незнання ані історії, ані права. Через увесь час свого історичного існування нація наша з найбільшими зусиллями пильнує вилитися у форму держави самостійної і незалежної».

Також у «Самостійній Україні» автор вказував на порушення з боку росіян домовленостей з українцями, укладених у Переяславі в 1654 році. Вони передбачали, на думку Міхновського, створення конфедеративної держави. Адже, як вважав він, під час повстання Богдана Хмельницького виникла українська держава. Натомість російська сторона знищила цю державу й почала проводити русифікаторську політику.

Міхновський запитував: «Яким правом російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами? Яким правом відносно нас, тубільців своєї країни, видано закон з 17 травня 1876 року (мається на увазі Емський указ – ред.), що засуджує нашу національність на смерть? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено винятково росіян (москалів) або змоскалізуваних ренегатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом правительство російське здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації, плекаючи й підтримуючи її науку, літературу, промисловість і так далі». 


Микола Міхновський і Харків

У 1899 році особисті обставини змусили Міхновського залишити Київ і перебратися до Харкова. Тут Міхновський займався адвокатською практикою і швидко зійшовся з місцевою українською громадою. Будинок, де почав практикувати молодий правник, знаходився по вулиці Римарській, 23, (будинок не зберігся, на його місці тепер Харківський театр опери та балету).

1900-го він разом зі студентами влаштував у Харкові концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» Івана Котляревського, виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві і Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу. 

27 березня 2023 р.

Всеукраїнський тиждень дитячого читання

27 березня розпочинається Всеукраїнський тиждень дитячого читання – справжнє свято дитячої книги. З цієї нагоди ми підготували для вас ТОП7 найпопулярніших книжок українських письменників з фондів наших бібліотек, з якими будемо знайомити вас щодня впродовж тижня.


Отже, бібліотека рекомендує…





18 березня 2023 р.

Ліна Костенко

19 березня святкує свій день народження Ліна Василівна Костенко – українська поетеса, геній слова та незламна жінка.

Є люди, які ще за життя стають легендами. Навколо них творяться міфи, чутки, перекази, за якими так важко відрізнити правду від вигадки. Вони ж мовчать, оберігаючи свій особистий світ від стороннього ока і впускаючи туди лише близьких і перевірених.
Такою є Ліна Василівна Костенко – поет, публіцист, громадський діяч. А в першу чергу – жінка, яка одного разу написала:
«Я вибрала долю собі сама,
і що зі мною не станеться,
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці», -
і лишилася на все життя вірною цим словам.

Серед найвідоміших творів Ліни Костенко поетична збірка «Сад нетанучих скульптур», роману у віршах «Маруся Чурай», поема «Берестечко», прозовий роман «Записки українського самашедшого».

Творчість Ліни Костенко поза часом. У ній можна знайти розраду у важкі хвилини, натхнення, мотивацію, бажання жити, змінюватися і боротися.

«І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.»

Наразі Ліна Василівна веде затворницьке від сторонніх життя і завзято працює. Письменниця анонсувала вихід одразу трьох нових книжок: великої книжки прози, книжки віршів і книжки осмислень, що сталося.

Ліно Василівно, щиро дякуємо за творчість, що надихає, навчає, підтримує, за вірність життєвій позиції, що є прикладом для багатьох і бажаємо здоров’я, сил та натхнення.

Пропонуємо нашим читачам переглянути віртуальну виставку книг Ліни Костенко, які є у фондах Центральної бібліотеки Слобідського району та її філіях.




13 березня 2023 р.

Гра в асоціації #11: малюй і читай


Ми, українці, миролюбний народ. І ґазди добрі – власною працею створюємо добробут, а щоб веселіше справа йшла – жартуємо та пісні співаємо. Потім відпочиваємо та милуємось результатами своєї роботи – полями зораними, містами сучасними, будиночками охайними.

І так буває, що сусід заздрісний кине злим оком через кордон, побачить нашу неймовірну країну, почує пісні веселі, та й вирішить, що ми – легка здобич, тільки вміємо, що співати.

І невтямки йому, що ми, українці, понад усе любимо свою країну і всі встанемо на її захист. Так, з добровольців, з’явилось Військо Запорізьке. Українські козаки – славетні лицарі, мужні воїни. Окрім зброї, сили і вміння гарно битися, козаки мали ще декілька переваг – кмітливість та хитрість, надихаючі пісні та гострі жарти.

Гідними нащадками легендарних козаків стали наші воїни Збройних Сил України – теж в більшості своїй добровольці, що встали на захист країни від російських окупантів у війні, черговий етап якої розпочався у 2014 році.
 

  Саме тому картина-розмальовка з відомою козацькою трійцею народила асоціацію з героями кінороману Володимира Тихого та Валерія Пузіка «Наші Котики».


«Наші Котики» - це трагікомічна розповідь про перший рік, точніше, про перші місяці війни, коли фронт тримали добровольці. Три таких, ще зовсім зелених добровольця, в минулому інженер, актор та продавець квітів, приїжджають на фронт і починають служити на одному досить тихому і зовсім не престижному блокпості. Жоден з них не має бойового досвіду, нічого не знає про наміри командування, та й на місцевості майже не орієнтується. Якщо б не  гумор та глузування над ворогом, той й невідомо, чи встояли б… Але згодом і на цьому блокпості відбуваються деякі події, та три вояки з позивними Професор, Літо і Грін стають причиною грандіозного фіаско масштабної операції супротивника та особистими ворогами проросійських терористів. Воїни-добровольці, як і тисячі їхніх побратимів, і гадки не мають, що відіграють вирішальну роль у захисті Батьківщини поки ставатиме на ноги боєздатна регулярна армія.

Вони не народились героями чи богами війни, але стали захисниками та захисницями — нашими котиками. Так їх називали між собою волонтери та всі, хто допомагав і допомагає нашій армії.



8 березня 2023 р.

Шевченківські дні

9 і 10 березня традиційно в Україні святкують Шевченківські дні, які припадають на день народження і роковину смерті Великого Кобзаря. 209 років минуло з того часу, як українська земля подарувала світу українського генія, поета, прозаїка, мислителя, художника, етнографа та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка.


Це ім'я знайоме і близьке багатьом людям в різних куточках світу. Про його життя написана не одна книга, а його біографія відома кожному українцю ще зі шкільних часів. Шевченкове слово завжди живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне та міцне.



Вшануємо світлий образ Тараса Григоровича, який став символом волі, справедливості та витривалості для кожного громадянина України. Згадаємо його творчість, яка не втрачає своєї актуальності у наші дні.

А також запрошуємо всіх долучитися до онлайн-вікторини “Чи знаємо ми Шевченка?”, присвяченій життю та творчості великого сина українського народу.

7 березня 2023 р.

8 березня - День боротьби за права жінок

 

У 1977 року Організація Об’єднаних Націй проголосила 8 березня Днем боротьби за права жінок.


Важко уявити, що трохи більше ста років тому жінки не могли самостійно виходити заміж, не мали права отримувати вищу освіту, займати вищи пости у церкві, політиці. Та що там, жінки не могли одягатися так, як зручно, а не так, як це прийнято в суспільстві. Не мали права голосу, права на самостійні мандрівки та навіть права на заняття спортом, який доволі довго вважався справою не для «слабкої статі». І це тільки крихта того, що прийшлося виборювати жінкам на великому шляху, який був прокладений за надію, що колись жінок не будуть сприймати за речі, і вони теж матимуть місце під сонцем, а не під дахом хатньої роботи.

Перша хвиля міжнародного жіночого руху боротьби за свої права розпочалася наприкінці ХІХ століття, коли з’ясувалося, що демократичний устрій є передумовою, а не гарантією гендерної рівності.

8 березня 1857 року в Нью-Йорку американські текстильниці виступили з вимогами за рівну оплату праці з чоловіками, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня («марш порожніх каструль»). Після цього з’явилася перша жіноча профспілка, а дівчат почали допускати до навчання у вищих навчальних закладах.




У лютому 1908-го на вулиці Нью-Йорка вийшло близько 20 000 жінок, які виявляли своє невдоволення щодо відсутності рівних прав між чоловіками та жінками. Наступного року в колах американських соціалістів виникла ідея святкування жіночого дня у всьому світі.

Свято швидко поширилося в Європі, коли Соціалістичний Інтернаціонал (всесвітня спілка соціалістичних та соціал-демократичних партій та організацій) ухвалив свято (без фіксованої дати) в Копенгагені в 1910 році.

Перший Міжнародний жіночий день був проведений 19 березня 1911 року. У перші роки існування жінки проводили свято на мітингах та акціях протесту з вимогами права голосу та займати державі посади, права на працю і припинення дискримінації на роботі.


В Англії жінки домоглися прийняття 1918 року Акту про народне представництво (могли голосувати жінки від 30 років, котрі володіли нерухомістю), що у 1928 році поширився на всіх жінок від 21 року. 18 серпня 1920 року в США була ратифікована 19-та поправка до Конституції і білі жінки отримали право голосу.

В низці європейських країн до середини ХХ ст. жінки залишались позбавленими ряду істотних прав. Так, тільки У 1973 жінки вперше були допущені в зал Лондонської фондової біржі, а, наприклад, в Швейцарії жінки остаточно отримали право голосу лише в 1991 році(!). В Віденський філармонічний оркестр вперше за його історію прийнято жінку (арфістку) в 1997 році. Рух другої хвилі зародився на початку 1960-х для досягнення рівності за межами виборчого права, такими як ліквідація фактичної дискримінації жінок через стать у всіх областях буття, і триває донині.

Наталія Кобринська

В Україні перші жіночі організації почали з'являтися в 2-й половині 19 ст. На заході Україні першою жіночою організацією стало засноване за ініціативою Наталі Кобринської 1884 у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ) «Товариство руських женщин». Кобринській вдалося налагодити співпрацю з українками на теренах Російської імперії, у 1887 році вона з Оленою Пчілкою видала альманах українок «Перший вінок». Книга ввійшла в українську історію як перша жіноча збірка. Яскравим прикладом боротьби за права жінок є також Мілена Рудницька, Голова центральної управи Союзу українок (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславі (1934), Світового Союзу Українок.

Протягом десятиліть радянської влади українці разом із рештою радянських людей щорічно відзначали 8 березня, яке з 1921 року мало статус державного свята, а з 1965 року навіть було оголошено вихідним днем. Однак, первісну ідею цього свята в СРСР спотворили до невпізнання. Свято повністю позбавили політичного протестного сенсу та перетворили на свято «весни, краси та жіночності», коли нікому вже й на думку не спадало згадувати про дискримінацію жінок. Власне, ідея, яка лежить в основі Міжнародного жіночого дня, – ідея рівності прав та можливостей людей незалежно від статі – є однією з підвалин сучасної європейської демократії. Тож, 8 березня має бути не нагодою для привітань та подарунків жінкам, а приводом привернути увагу  до питань гендерної нерівності, серед яких недостатня представленість жінок у політичній сфері, в органах влади, на керівних посадах, дискримінаційні практики у сфері зайнятості тощо.

Жіноча історія доводить, що боротьба за свої права не була даремною, вона мотивує робити нові кроки вперед і дійсно змушує пишатися тим, що були жінки, які не боялися висловлювати власні міркування відкрито, займалися просвітницькою діяльністю, виходили на демонстрації, не зважаючи на соціальне осудження, гніт, переслідування та виборювали права не тільки для себе, а й для майбутніх поколінь.


У цей день пропонуємо добірку книжок, з яких можна дізнатися про жінок минулого, що наполегливо боролися за зміни, якими зараз насолоджуються сучасні люди та відзначити досягнення жінок у різних сферах людської діяльності в минулому та в наші дні.


3 березня 2023 р.

Наталена Королева: життя, сповнене пригод

 

135 років тому, 3 березня 1888 р., народилася українська письменниця, лексикограф, єгиптолог, археолог і театральна актриса Наталена Королева. Якщо б хтось вирішив написати біографічний роман про цю непересічну жінку, то йому не довелось би нічого вигадувати, бо життя Наталени було суголосно тим часам, в які їй довелося жити, - буремне і драматичне. Судіть самі.




Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена – саме так звучить повне ім’я письменниці, бо її матір була графінею із старовинного іспанського роду. А батько, польський граф Анджей Єжи Дунін-Борковський, походив зі старовинного українсько-литовського роду Домонтовичів.

На жаль, мати Наталени померла пологами, і батько, під впливом цієї трагедії, не зміг бачити доньки і віддав її на виховання своїй матері, Теофілі, яка мешкала у селі Великі Борки на Волині. А сам, як учений-ентомолог та член Паризької академії наук подався в тривалі наукові мандри по Цейлону, Індії та Африці. Наталена не бачила свого батька 17 років.

Коли дівчинці виповнилося 5 років, бабуся померла і Наталену відвіз до Іспанії її дядько. Згодом її віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у Франції, де Наталена провела 12 років. Там вона студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто вона бувала у своїх іспанських родичів, вчилася їздити верхи, фехтувати, стріляти.