Український вінок —прикраса чи сильний оберіг

Звичай плести вінки для прикраси сягає ще язичницьких, доісторичних часів, вони мали сакральне значення — як атрибут обрядів весняного циклу й купальських ігрищ. Український вінок давно став культурним символом українського народу. В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася зі східним сонцем. Вінок це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади, цнотливості, молодості, дівоцтва.  Справжнє розуміння української культури неможливе без знання народних традицій та обрядів, без знайомства з національними символами і оберегами. Одним із таких символів-оберегів є український вінок.

Оспіваний у піснях та оповитий легендами, український вінок має багатовікову історію. Вперше про вінок згадується за часів шумерської культури — ХІІ-ІІІ ст. до н.е. Нащадки шумерів, представники культури шнурової кераміки, залишили наступним поколінням чимало символів, серед яких міфічний знак богині Інанни — Іштар, що означає «ясне небо». Складається він з вінка — кола і вплетеної в нього стрічки, що створює два кінці, а також із шестипроменевої зірки в центрі.

Цікаво, що такий самий знак зображений на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Дослідники вважають, що український вінок — це спрощений знак Інанни, немов побажання мирного, ясного неба над головою того, хто його носить, оберіг від злих сил та нещасть. 

У часи Античності вінок вважали символом щастя і таланту. Ним увінчували переможців, під час проголошення промов його вдягали оратори, ним прикрашали священні предмети. Був вінок і символом скорботи.

Наші предки розуміли, що основна частина тіла людини, якою вона розуміє світ і впливає на нього, — це голова, тож створювали для неї вінки-обереги, які берегли від зурочень та недобрих чар. Не дивно, що на стародавніх зображеннях жінки-Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та віття.

Цікаво, що в різних регіонах України вінок називали по-різному: на Поділлі — коробуля, лубок, на Чернігівщині — теремок, на Гуцульщині — плетінь, косиця, на Переяславщині — гібалка тощо. Існували й загальнослов’янські назви — вінок, вянок, перев’язка, чільце. Зазвичай вінок робили не надто пишним, аби він охайно прилягав до голови. З давніх-давен вінок був книгою душі молодої дівчини: мовою квітів вона висловлювала свої почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що відбулися у її житті.
Кожна рослина у вінку мала своє значення, а правильне поєднання квітів несло в собі певну символічну функцію. 

Квіти-символи, які традиційно вплітають у вінок:

• мак — квітка мрій, символ родючості, краси та молодості;
• цвіт вишні та яблуні — материнська любов та відданість;
• ромашка — символ ніжності, вірності і кохання;
• соняшник — символ відданості й вірності;
• м’ята — оберіг дитини та її здоров’я;
• волошки у віночку — символ людяності;
• ружа, мальва і півонія — символи віри, надії, любові;
• материнка — символ материнської любові;
• калина — краса та дівоча врода;
• лілея — дівочі чари, чистота, цнота;
• дев’ятисил — корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я;
• безсмертник — символ здоров’я, загоює виразки і рани;
• хміль — гнучкість і розум;
• польовий дзвіночок — символ вдячності.

Для надання віночку особливої магічної сили, у нього вплітали полин — найголовнішу з трав, буркун зілля — символ вірності та листя дуба — символ хоробрості та сили. Проте найміцнішим оберегом був і лишається барвінок, що символізує безсмертя людської душі, є зіллям кохання та дівочої вроди.  Вважають, що варто лише юнакові та дівчині з’їсти листочок барвінку, як між ними раптово спалахне палке кохання.
Віночок із любистку, чебрецю та м’яти опускають у першу купіль новонародженої дитини. Україночки уже з трирічного віку починали носити віночки: на Спаса вперше мама прикрашала голівку донечки віночком із барвінку, чорнобривців, незабудків та ромашки. Чотирирічній дівчинці доплітався у віночок безсмертник, листочки яблуні та багна, а шестирічній – мак і волошку. Підростала дитина – додавалось у віночок кілька квіточок, і так аж до заміжжя могла хизуватися дівка цією прикрасою на голові, допоки свекруха, вже як молодиці, не пов’яже їй хустку, а весільний вінок зберігала мати нареченої разом із віночком, що його клали на голову дівчинки під час хрещення.

А от «нечисте» зілля — вовчі ягоди, папороть, дурман — вплітати у вінок категорично заборонялося. Неприйнятною вважалась під час плетіння вінків і присутність хлопців.

Восени, коли різнотрав’я відцвітало, вінки плели із золотавого листя, а взимку — зі штучних або воскових квітів. Останні плели здебільшого черниці при монастирях і продавали на київських базарах. Штучні вінки було прийнято купувати до шлюбу в якості весільних. Іноді квіти у такому вінку переплітали зеленим барвінком та додавали пташине пір’я.

Що символізують стрічки у вінку

Надзвичайно цікавими є відбір, поєднання кольорів та розташування стрічок у віночку. Заквітчану голову молодої дівчини могли прикрашати стрічки 12-ти кольорів. Кожен з них служив красуні лікарем і оберегом, захищав волосся від злих очей.

Стрічки підбирали за довжиною волосся дівчини і робили їх ледь довшими за косу, аби сховати її серед барвистих кольорів.

У центрі вінка зав’язували світло-коричневу стрічку. Вона символізувала землю-годувальницю. По обидва боки першої стрічки зав’язували жовті — символ ясного сонечка. Далі — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість. А тоді — блакитні та сині — символи неба і води, що наділяють силою та міцним здоров’ям. Потім йшла жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — щирість, рожева — символ благополуччя та достатку.

Якщо віночок прикрашали маки, дівчата оздоблювали його червоною стрічкою — символом магічності та печалі. Білі стрічки зав’язували на вінок, лише коли вони були вишиті: на одній — сонце, на другій — місяць. Чисту стрічку вплітати у вінок було не прийнято, адже така означала тугу за померлими. Косу та вінок сироти прикрашали блакитні стрічки. Перехожі обдаровували її хлібом та грошима, бажали щастя і добробуту. На знак вдячності сирота дарувала милосердним добродіям стрічку зі свого вінка.

Види українських вінків

Розмаїття українських вінків просто вражає: магічні, звичаєві, ритуальні та вікові — разом більше 77 видів.

Уперше дівчинці плела вінок її матуся, коли малій виповнювалося три роки. Ненька сім днів купала віночок у вечірній росі, вплітала чорнобривці, ромашки, барвінок та незабудки, а по тому ховала до скрині. Одягали вінок на Спаса, простягаючи дівчатку яблучко, і примовляли: «Здоровому тілу — здоровий дух!». А коли малечі виповнювалося чотири, їй плели особливий вінок: усі пелюстки вплетених у нього квітів розсікали, оздоблюючи вінок листям яблуні, багна та безсмертником.

Дівчинці шести років плели вінок з волошок та маків, щоб оберігали сон та стерегли думки. Семирічним дівчатам вплітали у вінок квіти яблуні. «Мати-яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині,» — урочисто промовляв батько, торкаючись вінком голови донечки.

Дівчатка старші 13 років плели віночки кохання. Традиційно їх прикрашали ромашки, вусики хмелю, цвіт вишні та яблуні. Спереду вінок оздоблювали розкішним гроном калини. А от засватана дівчина одягала вінок з барвінку, шавлії, м’яти й інших лікарських трав.

Так скажімо в Карпатах існував обряд Лялі (Лелі) і проводили його в переддень святого Юрія. В цей день найкращу дівчину уквітчували вінками та травами, ставили біля неї молоко, сир та масло і співаючи пісень танцювали біля неї. Після співів всі учасники ділили поміж себе масло, сир та молоко, а вінки пускали на воду. На Волині також існував обряд «Лялі», але там вінки не пускали по воді а обрана дівчини-Ляля кидала їх і хто ловив кинутого вінка зберігав його до наступної весни.
Перед Трійцею, в народі це свято ще називають Семик або Русалчин Великдень, дівчата ходили до лісу звивати-плести вербі вінки, тобто вербові віти заплітали в коси та скріплювали їх травою й лишали, а в день свята йшли перевірити свої вінки, якщо вінок лишався свіжим то дівчина буде щаслива, а якщо зів’яв, то це віщувало не добре. В деяких місцевостях, як скажімо на Київщині, на Трійцю дівчата кидали вінки на воду.

Весільний вінок був призначений захищати дівчину від злих очей та виготовлявся з барвінку, рути, шавлії, ружі тощо. Іноді, щоб посилити захисну функцію вінка, листочки барвінку змащували часником та медом, а у вінок доплітали перець, червоні нитки, цибулю, монети, овес.

На Житомирщині до 1970-х років існував звичай кидати подругам нареченої не букет, а вінок, передаючи шлюбну естафету однійз дружок. Котра спіймає — тій скоро і під вінець іти.

На Дніпропетровщині у 1960-х молодим вінок надягали на зап’ястя, поєднуючи воєдино їхні долі. Коли дівчині не щастило у коханні, вона плела вінок надії — з польових маків та волошок. Іноді такий вінок дарувався несміливому хлопцю у якості освідчення. Вінок відданості плели з волошок та любистку. Козак брав його з собою в дорогу і вже напевне знав: удома його люблять і чекають.

На жнива виплітався вінок із збіжжя. Найчастіше честь нести такий вінок до села випадала молодій, працьовитій дівчині, котра от-от мала вийти заміж.

Традиції плетіння українського вінка сягають глибокої давнини. Яким би не був привід створення цього барвистого оберегу, його завжди виплітали з особливою дбайливістю і трепетом, адже в основі українського вінка — любов до природи, шана до рідної землі.

Для українського народу здавна таким традиційним оберегом був вінок. Не лише дівчата прикрашали ним себе, а й досить часто його використовували як елемент декорування будинку.
Справжнє розуміння української культури неможливе без знання народних традицій та обрядів, без знайомства з національними символами і оберегами. Одним із таких символів-оберегів є український вінок

Інтрнет ресурси

https://krestik.kiev.ua/uk/blog/ukrainskiy-vinok-yak-oberig-vikovi-vinochki-ta-ikh-vidi

https://razom.media/vinochok/

https://fialkova-mavka.livejournal.com/7704.html