Свій серед чужих, чужий серед своїх: до 150-річчя від дня народження Павла Скоропадського

 

15 травня виповнюється 150 років з дня народження гетьмана Павла Скоропадського (1873-945) – однієї з найбільш знакових і найбільш суперечливих постатей українських Визвольних змагань 1917-1921 років.

Нащадок гетьмана вісімнадцятого століття Івана Скоропадського та, водночас, генерал-лейтенант російської армії (служив разом з Карлом Густавом Маннергеймом – майбутнім «батьком» національної Фінської держави) і колишній флігель-ад'ютант останнього російського царя Ніколая II; фундатор українських інституцій, будівничий незалежної держави та ідейний малорос, що ненавидів більшовиків, але був прихильником «россии без Ленина», залучав до співпраці «хороших росіян» і вбачав майбутнє України у складі нової «справедливої» російської федерації.

Історик Ярослав Грицак у своїй книзі “Нарис історії України.

Формування модерної української нації XIX–XX ст.” так охарактеризував останнього гетьмана України Павла Скоропадського: “Вирваний із звичного русла життя російського дворянина світовою війною і революцією, волею долі він був поставлений на чолі української держави. Російський офіцер, який чотири роки воював з німцями, в останній рік війни він змушений був опертися на їхню допомогу, залишаючись переконаним у перемозі Антанти. Не будучи демократом і сповідуючи консервативні погляди, він прагнув залучити до будівництва стабільної української держави найширші верстви, незалежно від їхнього соціального і національного походження. Логіка державного будівництва змусила його захищати українські інтереси, навіть якщо його влада опиралася на німецькі багнети, а більша частина міністрів говорила і думала по-російськи”.

Павло Скоропадський втримався на чолі української держави лише 7,5 місяців, але за цей час встиг зробити просто неймовірно багато для розбудови країни: Україна здобула визнання майже 30 країн світу, встановлено українську грошову систему, засновано банки; відновлено регулярний залізничний рух; підготовлено проект земельної реформи; налагоджено судову справу; оформлено автокефалію Української Православної Церкви; проведено українізацію школи всіх ступенів; розгалуджено мережу українських книгарень, засновано: Українську академію наук, Національну бібліотеку, Національний архів, Історичний український музей, Державний драматичний театр, Національну оперу, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр…

Свій серед чужих і чужий серед своїх, поступово Павло Скоропадський через свої русофільські погляди і уявлення України лише в складі російської держави втрачав довіру українців, і, водночас, також отримав зверхнє ставлення від вчорашніх «хороших руських», які, ховаючись від більшовиків, перебралися в більш-менш стабільну і заможну Україну, де й принишкли, але, із закінченням Першої світової війни і послабленням більшовицької навали, підняли голову і знову почали стверджувати перевагу «великоросів» над «неразумними малоросами». Ідея Скоропадського про створення з росіянами федерації рівних незалежних держав закономірно і передбачувано зазнала краху (сподіваюсь, ми, нарешті, засвоїмо цій історичний урок). 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський зрікся влади і таємно виїхав до Німеччини.

Зусиллями Павла Скоропадського у 1925 році створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. У роки Другої світової війни допомагав звільненню з німецьких таборів українських військовополонених і лідерів визвольного руху Степана Бандери, Андрія Мельника, Ярослава Стецька. Помер 26 квітня 1945 року від поранення під час бомбардування у Баварії.


Пропонуємо вам книжкову виставку про Павла Скоропадського, щоб дізнатися більше про цю непересічну людину. Всі книги, представлені на виставці, є в бібліотеках Слобідського району.