Стихія Шекспіра - невичерпна сфера…

23 квітня - 455 років від дня народження Вільяма Шекспіра (1564-1616),

англійського драматурга, поета

 

Цого року рідне місто Шекспіра, Страдфорд-на-Ейвоні – Велика Британія, а з нею і цілий світ поціновувачів геніального літературного таланту Вільяма Шекспіра святкують 

455-річчя від дня народження найвідомішого драматурга.

Шекспір залишив нам величезний літературний спадок та майже не вивчену біографію. Життя цієї творчої особистості, чия геніальність була незбагненною, в той час як геніальність інших митців – збагненна, завжди було оповите таємницею.

Стихія Шекспіра - невичерпна сфера,

Де зір ювеліра , жага Люцифера …

                                               Л. Орлов

 Найвідомішими його творами вважаються «Макбет», “Ромео і Джульета”, «Король Лір» і «Гамлет» -монолог з якого у всіх на слуху — бути або не бути. Звичайно ж, й інші його твори не менш відомі, а самого Великого Віла  називали “Солодкоголосим Лебедем Ейвону” (Бен Джонсон) і «дзеркалом всесвітнім» (П. Куліш), “всюдисущою морально індиферентною природою” (Томас Манн) і “духом, який пронизує весь світ і від якого ніщо не може бути прихованим” (Йоганн Вольфганг Ґете). Романтик Ральф Вальдо Емерсон проголосив його “батьком людини в Америці”, акцентуючи у такий спосіб засадничу роль у формуванні американської ідентичності, а сучасний культуролог Гарольд Блум не лише поставив його у центр літературного канону, але й віддав йому пальму першості у винайденні психоаналізу, залишивши Фройдові лише роль систематизатора психоаналітичної теорії. А ще Віктор Гюґо визнавав його “Богом театру”, німецький літератор Х. Д. Ґраббе – “божественним оргáном природи”. За визначенням Ґете, цей драматург «змагався з Прометеєм! За його прикладом, риса за рисою, створював він своїх людей… а потім оживляв їх диханням свого генія». В унісон звучить і вердикт Гарольда Блума: «Якщо є письменник, що став смертним Богом, то це – Шекспір».

   За чотири століття, що віддаляють нас від епохи, такої щедрої на таланти, про Вільяма

Шекспіра сказано вже багато. І не тільки сказано, але й написано, зіграно, намальовано, проспівано.

 Твори Шекспіра найбільш цитовані в англійській мові, за популярністю вони поступаються лише цитатам з Біблії.

 Його сонети перекладено на п’ятдесят мов світу, в тому числі і на такі екзотичні як африканс, зулу, суахілі, йоруба та хаусса.

Шекспір якось магічно вплинув на духовне буття людства. Та з плином часу його популярність помітно зростає: його п’єси не сходять зі сценічних підмостків, посідаючи найпочесніші місця в репертуарах кращих театрів світу. Читацька публіка зберегла зацікавленість до його драм, герої яких давно вже стали вічними образами світової літератури. Від шквалу овацій, якими зустрічали у його театрі «Глобус» шекспірівських героїв, нас відділяють чотири століття, а  про нього було написано стільки текстів, що нині їхній загальний обсяг в тисячі разів перевищує обсяг шекспірівського канону.

     За своє творче життя великий драматург написав 17 комедій, 11 трагедій, 5 поем, більше 150 сонетів і близько 10 хронік.

Досі не вщухають суперечки про те, чи був Шекспір автором всіх цих та інших творів. У гравітаційне поле магічної шекспірової музи потрапляли Джон Мільтон і Вольтер, Ґете і Джейн Остін, Пушкін і Гюґо. Присутність шекспірівського впливу очевидна у творах Стендаля і Тургенєва, Джеймса Джойса і Томаса Еліота, Толкіна і Стейнбека, Фаулза і Мердок, Апдайка і Претчета. Все це засвідчує невичерпність його креативних ресурсів і з усією очевидністю доводить слушність славнозвісного ґетівського вердикту: «Шекспір, і краю йому немає».

     Прагнення осягнути естетичну природу шекспірівих мистецьких прозрінь стимулює художні пошуки не лише літераторів. Архів німецького збирача живописної шекспіріани - англіста Хорса Оппеля – налічує 7 тисяч ілюстрацій, серед яких серія гамлетівських літографій Ежена Делакруа, полотна Данте Габріеля Росетті, Артура Г’юза, Джона Еверетта Міллé, картини Михайла Врубеля та графіку Сави Бродського, який проілюстрував майже весь Шекспірівський канон. 

   Музична Шекспіріана, до творення якої долучилися такі видатні композитори як Берліоз, Бетховен, Верді, Чайковський, Прокоф’єв, Шостакович, включає і опери, і симфонії, і балети, і навіть естрадні та бардівські пісні.

Протягом XX століття побачили світ 385 кіно- та телеадаптацій шекспірових п’єс. Серед них – шедеври Франко Дзефіреллі, кітчева версія “Ромео і Джульєтти” База Лурмана, постмодерністський “Гамлет” Майкла Альмерейди, комікс Ніла Геймана. Чи не кожний режисер мріє поставити на сцені чи екранізувати твір Великого Вілла, а успішно зіграна роль шекспірівського персонажа давно вже сприймається як найвищий прояв акторської майстерності.

Вплив шекспірового генія проник майже у  всі сфери життя. Він є творцем великої кількості метафор, які ввійшли до культурного фонду Західної цивілізації. Деякі з них – приміром, «All world’s a stage, and all the men and women merely players» (“Весь світ – театр, і люди в нім – актори”), «To be or not to be» (“Бути чи не бути”) – стали своєрідними формулами, що пояснюють механізми людської самоiдентифікації чи самопрезентації в соціумі. А ще деякі з них набули сили культурних кодів - «something’s rotten in the kingdom of Denmark» (“в державі Датській завелась гнилизна ”) чи «the time is out of joint» (“звихнувся час наш”).

Вільям Шекспір дуже вплинув на формування сучасної англійської мови. Завдяки його творчості з'явились такі популярні до сьогодні в повсякденній англійській такі слова і вирази як «fashionable» (модний), «lackluster» (тьмяний), «in a pickle» (в жалюгідному стані), «one fell swoop» (одним махом). За результатами досліджень, з усіх англійських авторів Шекспір мав, мабуть, найбільший словниковий запас - приблизно  30000 слів, а словник освіченої дорослої людини, ймовірно, половина цього числа -  15000 слів.

Шекспір ввів до лексикону англійської мови понад 1700 слів, наприклад - bedroom, eyeball, hint, gloomy, gossip, birthplace, summit, champion, без яких складно собі уявити повсякденне мовлення сучасної пересічної людини. Бразильський письменник Ж. Д’Асіса говорив: «навіть коли не буде більше Великої Британії, Сполучених Штатів і самої англійської мови, буде існувати Шекспір: ми будемо розмовляти Шекспіром».

Та найвідоміший драматург світу все ще залишається великим незнайомцем, адже протягом декількох століть тривають гострі суперечки стосовно того «Who is Shakespeare?», «What is Shakespeare?», “Ким він був?” 
Яким він був – той, кому ми завдячуємо появою Гамлета, Ліра, Ромео і Джульєтти?

 Зацікавленість  постаттю Шекспіра, сумніви стосовно того, чи міг простий актор, уродженець провінційного містечка, котрий не мав університетської освіти й жодного разу не виїжджав за межі Англії, бути справжнім автором мистецьких шедеврів, спонукають деяких дослідників на майже детективні пошуки. Вони прагнуть знайти серед ренесансних англійців такого собі “справжнього автора”, який був би максимально схожим на той портрет, що вимальовується в нашій уяві при знайомстві з шекспірівським каноном.

На одному з найбільш відомих зображень Шекспіра, відомому як портрет Чандоса  в лівому вусі Шекспіра є золота сережка. Тоді це було дуже модним та свідчило про богемний спосіб життя.

Мало хто знає, що крім написання своїх численних п'єс і сонетів, Шекспір був також актором, він часто з'являвся на сцені у власних п'єсах, а також п'єсах інших драматургів.

Шекспіру приписують винахід імен Олівія, Міранда, Джессіка і Корделія, які за багато років стали звичними у багатьох країнах.

  До наших часів дійшло дуже мало документів, пов’язаних із його ім’ям, не збереглося жодного рукопису його п’єс, жодного листа. Заповіт Вільяма Шекспіра є єдиним рукописним документом письменника, що зберігся до наших днів. Примітно, що заповіт Шекспіра, скрупульозно перераховує всі предмети побуту, аж до ложок і виделок, не містить відомостей, кому він дарує свою літературну спадщину.

  Існує ряд гіпотез, що під ім’ям Шекспіра ховається зовсім інше історичне обличчя. В якості авторів називався оксфордський граф Едуард де Вер, який перестав публікуватися в 1593-му, у той час як Шекспір заявив про себе в 1594-му. Псевдонім «Шекспір» був обраний невипадково. На фамільному гербі де Верів зображений лицар зі списом у руці, а буквальний переклад Shake-speares – «розмахуючи списом». Майже всі п’єси Шекспіра – яскрава пародія на звичаї двору, тому, прикрившись псевдонімом, граф міг творити і далі. Крім того, граф не міг публічно оголосити себе драматургом: у ті часи письменництво не личило аристократам. Він помер у 1604 році, а  дослідники стверджують, що його твори продовжували видаватися сім’єю під псевдонімом до 1616-го (саме цього року і помер Шекспір).

Протягом більш ніж 250-річної історії дискутування стосовно авторства шекспірівських творів були названі 57 “кандидатів у Шекспіри”, причому більшість із них – представники вищих кіл єлизаветинського суспільства -  філософ Френсіс Бекон, і драматург Крістофер Марло, і декілька придворних, зокрема Роджер Маннерс (п’ятий граф Ретленд) і навіть сама королева Єлизавета Тюдор.

    Найголовніше, що залишив нам Шекспір – це його твори, дивовижна мистецька аура яких дає нам шанс піднятися над буденністю, прилучитися до прекрасного та вічного. Спадщина Шекспіра, без перебільшення, колосальна: його твори перекладено більш ніж 100 мовами, їх вивчає половина школярів усього світу. 

Один з його сучасників Бен Джонсон казав: 

"Шекспір не має віку — він поза часом". 

Він живе сьогодні в нашій мові, нашій культурі й суспільстві, впливаючи на освіту й виховання. Він розширює наші мислення, відкриваючи перспективи виходу з кризових ситуацій, стає  натхненням для творчості  протягом століть у всьому світі.

Інфрормація підготовлена за матеріалами інтернет-видань та літературних джерел