Мацуо Басьо -
японський поет хокку. Життя Японії неможливо уявити без поезії. У цій країні одна з найдавніших традицій – ввіряти свої почуття й думки віршам, поезії. Поетичні рядки тут можна знайти скрізь: на
картинах, дерев’яних ляльках, рушниках, серветках...
Коли зацвітає сакура,
усі японці стають поетами, прищеплють папірці зі своїми віршами до квітучих дерев або голосно
декламують. З усіх майстрів японської поезії найвідомішим є Басьо, про
якого знають навіть найменші мешканці країни.
Мацуо
Басьо – це третє ім’я поета, з яким він
відомий Японії і світу. А справжнє його ім’я – Дзінсітіро Гіндзаемон.
У поезії Мацуо Басьо прагнув пізнання глибинної сутності речей. Він був першим в Японії, хто наповнив хокку філософськими думками.
Визначальними рисами поезії Басьо можна назвати зачарування
світом природи та осмислення людини як частки природи…А ще відсутність
теми кохання та присутність естетичного принципу „сабі” - вміння бачити красу у
природності, лаконізм
та легкість.
Неперевершеного майстра хокку перекладали українською Микола Лукаш, Іван Бондаренко та Геннадій Турков.
Найвідоміше хокку Басьо:
Пірнуло
жабеня —
Вода сплеснула.
В цьому хокку Басьо, як і в багатьох його
творах, вдається поєднати елементи вічного й миттєвого. Старий став вічний,
але, щоб проникнутся свідомістю його вічності, необхідне певне миттєве
зрушення. Стрибок жабеняти, про який ми знаємо за сплеском води, символізує
сьогохвилинне в хокку, але став одразу знову поринає в нескінчену дрімоту. Лише
вік ставу, вказівка на його незмінну природу контрастно підкреслює ефемерність
життя жабеняти, завдяки чому розкривається суть буття.
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
Застять Фудзіяму,
А все одно – не відвести очей!
Куди не
глянеш –
Все, що
навкруги,
Смарагдовою
свіжістю буяє!
Про різне
Згадується
–
Сакура
цвіте!
Що, скажи, метелику,
бачиш ти у снах?
Муругий павук
павутиною вловив
кленовий листок.
Сливи тонкий пах...
ясно-голубу.
Мій слуга дрімав
на опалих пелюстках...
Я й не накарав.
Степу рівнява -
Жайворон співа.
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
але як милує зір
в ранішніх снігах!
в ранішніх снігах!
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
Сакура стара -
Спогад, ніби дим...
Оттакий
я єсть:
глянь на росяні дзвонки -
то й сніданок весь.
Інший
японський поет Мотоорі Норінага порівнював душу Японії з
ароматом квітучих вишень. Мабуть, її можна порівняти і з хокку Басьо. Зовнішня
краса Японії – часто тільки розписана ширма, що ховає за собою значно глибшу
красу, яку потрібно не побачити, а відчути.
…У місті Осака, де 1694 р. закінчилася
остання стежка мандрівного поета, а разом з нею і його життєвий шлях, стоїть
обеліск з написом: «Тут помер Мацуо Басьо».
А впередмісті
Токіо, на місці колишньої Басьо-ан видніється скромний пам’ятник – поет ніби
присів перепочити з дороги.
А в Уено, малій батьківщині Басьо, що зараз входить
до складу Токіо, стоїть пам’ятник… жабеняті, яке, стрибнувши у ставок,
приземлилось у вічність.
Немає коментарів:
Дописати коментар