3 квітня виповнюється 105 років від дня народження Олеся Гончара – українського письменника, першого лауреата премії ім. Шевченка, академіка НАН України, громадського діяча, відданого прихильника побудови вільної незалежної України.
.gif)
Дитинство провів на Полтавщині. Ім’я при народженні – Олександр Біличенко –при вступі до школи у 1927 році офіційно змінили на Олеся Гончара (Гончар – прізвище матері).
Продовжив навчання у Харкові, спочатку у технікумі журналістики, у 1938 році вступив на філологічний факультет Харківського державного університету ім. В. Каразіна. Перші свої твори публікував у місцевих газетах. У 1941 році добровольцем пішов на фронт. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. Нагороджений орденами Червоної зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу». На фронті почав писати вірші, які сам назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». І це дійсно так, герої фронтових поезій Гончара духовно то емоційно споріднені з героями його повоєнних романів.
У грудні 1945-го демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в тодішньому Дніпропетровську (нині - Дніпро), почав літературну роботу.
Протягом 1946-1960 років у світ вийшла низка творів Олеся Гончара про війну: трилогія «Прапороносці», «Земля гуде», «Людина і зброя». А також твори сучасної та історичної тематики («Таврія», «Перекоп», «Тронка».).
У 1959-1971 роках Олесь Гончар – голова правління Спілки письменників України, у 1959-1986 роках – секретар правління Спілки письменників СРСР.
У 1965 р. Олесь Гончар спробував заступитися за шістдесятників під час перших репресій проти них. Він захищав Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Чендея, Григора Тютюнника та інших літераторів, що виступали проти тоталітарної системи. «Гончар захищав нас як міг. І не заглядав у рота нікому — ні Брежнєву, ні Щербицькому. Говорив що думав», — писав поет Борис Олійник.
У 1968 році вийшов друком роман «Собор». «Основним сенсом роману Олеся Гончара є пошук опори духовності, пошук живих джерел людяності, розгадування народних традицій і святинь, за які тримається народ у розхитаному світі стандартизації, в прагненні зберегти своє єство, своє обличчя», – зауважив у своєму, поширюваному у Самвидаві, єсеї «Собор у риштованні» Євген Сверстюк. Перші рецензії на роман були схвальні, та критика твору почалась після поширення чутки, що папа Римський висунув «Собор» на Нобелівську премію. Твір вилучили з літературного процесу на два десятиліття. Олесеві Гончару навіть загрожував арешт, але партійне керівництво врешті-решт відмовилося від цього, щоб не робити письменника-фронтовика, чиї твори входили до шкільної програми та були перекладені на багато мов світу, символом інакодумства.
З кінця 80-х рр. Олесь Гончар стає активним учасником Народного Руху України і активним борцем за незалежність України, долучається до боротьби за статус української мови як державної.
У 1990 році, під час Революції на граніті, на знак солідарності зі студентами написав заяву про вихід із комуністичної партії, куди вступав на фронті, а тому дуже цим дорожив.
Олесь Гончар з великим оптимізмом сприйняв ідею референдуму про проголошення української незалежності, яку сприймав як єдину можливість відродження української нації. Він стверджував, що для кожного з українців референдум стане тестом, який покаже, наскільки громадяни зуміли вичавити з себе тоталітаризм.
На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року саме Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні.
В одній зі своїх тодішній статей написав слова, які стали пророчими, і сьогодні сприймаються так, ніби письменник писав про теперішнє: "Росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, — ненависть до України»
Письменник пішов з життя 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
У 2005 році Олесю Гончару посмертно було присвоєно звання Герой України.
Цитати із творів О.Гончара
✅Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..
✅Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитись під час спеки.
✅Мова - це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
✅Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить!
Немає коментарів:
Дописати коментар